Китай – найбільш складний та проблемний “партнер” для України. Але й найбільш перспективний, з огляду на його вплив на Росію. Адже “яйце” кремлівського “Кощія” знаходиться не десь там у московських казематах, а у руці “товариша” Сі. Який може його й надалі зберігати, або “тиснути” на нього, викликаючи конвульсії путінського режиму (а таке вже бувало).
І, ось, у лютому 2026 року, на тлі безпекового форуму у Мюнхені, китайці раптово заявили про намір надати нам енергетичне обладнання після російських обстрілів. І хоча це поки лише слова, а не реальні поставки, це вже значний сигнал… чогось. Невже це “лютнева відлига” у китайсько-українських відносинах після довгої кризи? Що ж сталося?
Слід почати з того що 2025-й та початок поточного 2026-го року пройшли “під знаком” ескалації дипломатичного конфлікту між Україною та КНР. Бо на тлі фінансових проблем у Росії, саме Китай нарощує російському режиму підтримку – не пряму воєнну, але критичну економічну.
Китайці купують все більше всього російського (передусім нафти та газу), користуючись шаленими знижками, чим фінансують російську економіку. А також постачають все необхідне для російської промисловості (як китайського виробництва, так і західне обладнання – в обхід санкцій). І чим критичнішою є ситуація у РФ з економікою, тим вони більше опосередковано її підтримують.
За даними Служби зовнішньої розвідки України, росіяни використовують отримані з Китаю електронні компоненти в крилатих ракетах Х-101, 3М-14 “Калібр”, у дронах-камікадзе “Герань/Шахед”, у літакобудуванні (зокрема “аналоговнєтного” Су-57) та вертольотобудуванні (Ка-52 та ін.). Але головне не це, а постачання верстатів з числовим програмним керуванням та іншого високотехнологічного обладнання. Більше того, китайські компанії надають росіянам доступ до супутникових знімків української території.
“Лише у 2025 році ми зафіксували, що Росія придбала в інтересах своїх підприємств ВПК близько 40 тисяч найменувань ЕКБ [електронної компонентної бази] виробництва понад 80 зареєстрованих у Китаї компаній”, – зазначали у спецслужбі у кінці січня поточного року (тобто на тлі найпотужнішого енергетичного терору).
Тобто, російські ракети з китайською “начинкою”, виготовлені на китайські гроші, скеровані китайськими супутниками атакують масовано Україну прямо зараз. Власне, саме тому і масовано – без китайського “ленд-лізу” РФ самотужки ніяким чином не могла масштабувати до таких рівнів виробництво дронів, ракет та навіть снарядів.
Не забуваємо, що “оригінальний” американський ленд-ліз для СРСР свого часу не був безкоштовним, а головна його перевага була не у наданні Сталіну літаків, танків чи гармат, а саме у наданні найсучасніших на той момент станків, комплектуючих, а також транспорту для забезпечення логістики – понад 400 тисяч одиниць автотранспорту отримав тоді СРСР. Саме це дало тоді змогу СРСР не просто втриматися, але й перемогти з союзниками Третій Рейх.
Китай, до речі, теж був отримувачем допомоги по ленд-лізу під час Другої світової, і дуже добре знає, як це все працює. І хоча то був “інший” Китай під владою Гоміндану, теперішні комуністи зараз повторюють в себе “культ Перемоги”, повністю копіюючи його з російських “лекал”, але спрямовуючи його проти Японії та інших сусідів. Оця вся історія “можем повторить” зараз активно розвивається у КНР.
При цьому Пекін вже неодноразово обмежував поставки комплектуючих для дронів до України, а з минулого року починає зменшувати контракти на закупівлю української аграрки – ячменю, гороху, ріпакового шроту.
Китай спершу досить обережно, а тепер – все більш відкрито стає на бік Кремля. Особливо з літа минулого року. Це проявляється й у державній пропаганді, де китайські ЗМІ стають дедалі більш проросійськими, а з січня 2026 року навіть почали копіювати російську фразу “київський режим” та казати про “підтвердження легітимності” української влади.
А що ж сталося саме влітку минулого року, коли Сі зробив свій “камінг-аут” щодо підтримки Кремля? А сталися – перші українські антикитайські санкції. Власне, на тлі зростаючої китайсько-російської співпраці, вони давно напрошувалися, але тоді вони стали “тригером” для ще більшого майже відкритого співробітництва Піднебесної з Кремлем.
Перші такі санкції президент Зеленський запровадив у липні 2025 року проти китайських “прокладок”, які постачали західні компоненти для дронів та ракет до РФ. Друга хвиля відбулася вже у січні 2026 року – теж проти компаній, задіяних у постачанні компонентів до російської оборонки. Власне, тому з січня 2026 року китайці стали відкрито антиукраїнськими у заявах та пропаганді.
І саме тому готовність Китаю надати Україні гуманітарну підтримку після російських обстрілів та сама зустріч очільника МЗС України Сибіги з головним дипломатом Піднебесної Ван Ї у Мюнхені виглядає просто найпотужнішим контрастом.
Це якби ви рік когось “клеймили” ворогом та “західною маріонеткою”, а потом зненацька вирішили подарувати йому генератори. Схоже, щось сталося…
А стався – Трамп. Точніше – протидія його спробам перекроїти світ під себе з боку ЄС, Канади, Британії та інших країн, яким цей “новий чудовий світ”, заснований на напівколоніальних засадах та “Раді миру”, не дуже до вподоби. А якщо ти хочеш покращити відносини з ЄС, Британією, Канадою та всіма членами “Великої сімки” (крім США), то тобі доведеться покращувати відносини з Україною. Або хоча б робити вигляд, що ти це робиш.
Власне, саме канадці “розтопили кригу” на шляху до Піднебесної, підписавши “стратегічне партнерство” з КНР ще 17 січня. Потім – 29 січня – вже британський прем’єр під час візиту до КНР оголосив про “всеосяжне стратегічне партнерство” з Китаєм.
Також з Пекіном постійно ведуть якісь перемовини представники ЄС та окремих європейських країн. Не надто результативно поки що, але “болюча” для німців тема постачання автомобілів до Китаю потроху зрушує з місця – щоправда, в якості “хабу” для постачання західних автівок до РФ. Втім, в якості “жесту доброї волі” Пекін дещо знизив мита на європейську молочку, яка є “болючим питанням” для всього ЄС.
Ван Ї у Мюнхені прямо заявив, що бачить Європу “партнером”, а не “стратегічним супротивником”. І ось на цьому тлі потрібно було зробити хоча б жест у бік України. Але почекаємо ще, коли китайські генератори до нас доїдуть…
Але на тій же мюнхенській конференції Ван Ї повідомив, що Китай вимагає вирішення “першопричин конфлікту в Україні” (тобто виконання умов Кремля по Україні та щодо НАТО), а також заявив про “побоювання обох сторін щодо легітимності”, що можна трактувати лише як повторення російських закидів до української влади. Головне ж – він не підтвердив прямо підтримку територіальної цілісності України, чим фактично став на бік Кремля.
Їхній спільний з Кремлем інтерес – у тому, щоб поламати світову систему міжнародних відносин, але так, щоб зберегти зручні установи типу ООН, СОТ та інші. Без цього атакувати той же Тайвань та розширювати свою зону впливу в Азії китайцям буде вкрай складно. Потрібен прецедент, де Захід та “світова спільнота” легалізують захоплення частини іншої країни.
Але Китай підтримує РФ в якості “скаженого пса на ланцюзі”, а не щоб той раптом реально отримав собі зону впливу десь поза Україною та почав відновлювати свій вплив там, де вже втратив його на користь китайців. Їм потрібна “вічна війна” або поступки України без повного знищення й підкорення України (щоб конфлікт й надалі “тлів”), а не перемога Путіна, хай і в трампівському “лайтовому” форматі. Китайцям не потрібна ніяка “Рада миру”, де експансія дозволена всім (зокрема й Кремлю), крім китайців.
І “потепління” російсько-американських відносин дуже турбує китайців. За кожним раундом російсько-американських перемовин, де тема України є лише приводом, а реально Дмітрієв та Віткофф обговорюють нові угоди між США та РФ, Сі Цзіньпін спостерігає вкрай ревно та нервово. Що лише підштовхує його до жестів в бік України та ЄС – поки як натяк Кремлю.
Ще один цікавий нюанс – тема українського опору зараз набирає потужних обертів у китайських ЗМІ. Причому там пішла справжня “заруба”, де після повідомлень про певну відлигу у відносинах з Україною проросійські та антиросійські експерти (“проукраїнських” там взагалі немає) обговорюють відкриття українського експорту озброєнь та нашого ВПК загалом.
І нас там сприймають як конкурента, бо Україна здатна виробляти дешеву сучасну зброю, та ще й може запропонувати “пакет” “зброя плюс їжа”, який був би вкрай цікавим для різних режимів у Африці й Азії.
Тому, за підсумком всіх факторів, Пекін хоче вичерпати конфлікт з Україною та ЄС, та досягти якоїсь угоди, коли кон’юнктура все ще грає Пекіну на користь. Але, звісно, на власних умовах, близьких до російських. Пересічна новина про намір поставок нам генераторів сигналізує про старт перемовин з Китаєм “через голову” Кремля. Як і РФ намагається домовлятися зі США “через голову”, власне, Сі Цзіньпіна.
Ми не просто можемо – ми повинні цією ситуацією скористатися, розігравши власні козирі та зігравши у власну гру разом з європейцями та канадцями. Тенденції 2026 року нам у цьому будуть сприяти, збільшуючи тиск на “яйце” кремлівського “Кощія”, заховане у Піднебесній.
Андрій Попов
за посиланням
