Рік тому громадськість та бізнес-кола вирували через «кейс Мазепи». Так назвали справу проти бізнесмена, розпочату державою через дії державних же посадовців із нібито незаконного відчуження земельних ділянок.
Ця гучна історія дала поштовх для створення Ради з питань підтримки підприємництва, до якої увійшли представники багатьох великих компаній. Метою Ради стало знизити незаконний тиск чиновників на бізнес, а також рекомендувати рішення, які б сприяли покращенню бізнес-клімату у країні.
Одним з найперших і найважливіших таких рішень стали зміни до Цивільного кодексу України щодо земельного законодавства. А саме — зміни, спрямовані на посилення захисту прав добросовісного набувача земельної ділянки.
Якщо держава хоче залучати капітал та розвивати економіку, вона має гарантувати непорушність законно набутого права власності
Після значної проробленої роботи й величезної кількості суперечок, дискусій та обговорень, з’явився законопроєкт 12089, який у березні цього року нарешті був підтриманий парламентом й відправлений на підпис президенту. Втім, на жаль, сьогодні знову шириться хвиля маніпуляцій, спрямована на остаточне зірвання підписання цього важливого для України документа.
Чому я кажу, що він такий важливий й стосується буквально кожного українця, а не лише підприємців, права яких він захищає?
В Україні існує серйозна правова колізія: люди та компанії, які купили земельні ділянки на законних підставах, можуть через роки втратити свою власність через рішення державних органів. Часто ці претензії виникають через помилки або неправомірні дії чиновників, допущені десятиліття тому. У результаті відповідальність за прорахунки держави лягає на плечі добросовісного власника, який не знав і не міг знати, що землю відведено з порушеннями.
Законопроєкт має виправити цю ситуацію, забезпечивши стабільність прав власності та захист покупців від несправедливих втрат.
Наприклад, одне із ключових його положень — обмеження терміну, протягом якого держава може переглядати законність передачі землі. Адже переглядати рішення через 20 чи 30 років, протягом яких бізнесмен інвестував у розвиток цієї території, створював на ній інфраструктуру тощо — просто нелогічно.
Це не лише питання правової визначеності, а й репутації України як країни, де бізнесу гарантують безпеку інвестицій.
Критики законопроєкту стверджують, що його ухвалення призведе до розкрадання земель природно-заповідного фонду. Насправді ж цей закон чітко встановлює винятки: він не поширюється на землі стратегічного значення, об’єкти культурної спадщини чи заповідні території.
Його мета — захистити чесних покупців, а не узаконювати сумнівні угоди. Щобільше, закон вперше вводить персональну відповідальність посадовців за незаконні рішення щодо передачі власності. Це означає, що за порушення доведеться відповідати не покупцям, а тим, хто ухвалив незаконне рішення.
Варто розуміти, що в Україні вже не залишилось вільних земель для бізнесу, які не приватизовані. Уся земля належить комусь, і дуже часто лише власністю все й обмежується. Однак земельні ділянки не мають цінності самі по собі. Вони мають цінність лише тоді, коли приходить підприємець та вкладає у них кошти: створює тут виробництво, обробляє землю та вирощує врожай, будує котеджне містечко чи житловий комплекс.
Лише економічна активність створює робочі місця, генерує податки в державний бюджет, завдяки чому люди отримують заробітні плати й підвищують свій добробут. Країна загалом стає сильнішою та заможнішою. І таку економічну активність створюють саме підприємці.
Однак ніхто не захоче купувати землю й інвестувати у неї кошти, якщо не матиме гарантій, що через якусь кількість років її у нього не заберуть. А в деяких випадках — не лише заберуть, а й змусять відповідати за незаконні дії чиновників. Саме тому я переконаний, що у випадку відсутності законних норм, які захищають права чесних покупців земельних ділянок, на нас чекає продовження свавілля з нерухомістю, тиск на бізнес, а головне — у країну ніколи не прийдуть серйозні іноземні інвестиції.
Ухвалення цього закону — це не лише крок до захисту прав власників, а й важливий сигнал для інвесторів, що Україна прагне стати передбачуваною та стабільною країною. Якщо держава хоче залучати капітал та розвивати економіку, вона має гарантувати непорушність законно набутого права власності. Інакше ми ризикуємо втратити не лише землю, а й довіру до країни загалом.
