Поки Москва дула щоки, обіцяючи неймовірні прориви на фронті, Київ перейшов до системного знищення логістики ворога. Це прискорює можливості РФ піти з України без перемоги.
Російські забаганки отримати Україну малими зусиллями остаточно потерпіли крах. І хоча в Кремлі продовжують наполягати, що “війна може бути завершена до кінця доби” (але для цього українським збройним силам потрібно “покинути територію “російських регіонів””), ситуація на фронті складається не на користь росіян. Цьому, зокрема, сприяє нарощування Силами оборони України кількості “мідлстрайків”, де ціллю стали логістичні ланцюжки росіян. Переривання постачання боєприпасів, палива та живої сили поступово призводить до “стратегічного паралічу” ворожої армії.
Наступ РФ захлинувся на старті
Перші скарги на українські “мідлстрайки” почали з’являтись в російському інформаційному полі у березні 2026 року. Спочатку йшлося про разові успіхи, але до травня удари перетворились на системні. На тлі цього, російський весняний наступ на фронті, про який гучно заявляли в Москві, так і не почався. Літній – теж під питанням.
За даними OSINT-проєкту DeepState, протягом усього травня РФ змогла захопити 14 квадратних кілометрів території. І загалом цей місяць став першим з моменту завершення українського контрнаступу у 2023 році, коли приріст окупованої території для росіян став від’ємним.
“Війна входить в новий етап і для Української держави важливо не втратити ініціативу”, – вважають аналітики DeepState.
І тут мова не тільки про те, що Росія починає відчувати економічні труднощі, а Кремлю все важче знаходити потрібну кількість людей для “м’ясних” штурмів (скрита мобілізація в РФ триває і триватиме). Мова про те, що великі проблеми почала відчувати російська логістика.
Приміром, у квітні бійці 1-го корпусу Національної гвардії України “Азов” взяли під вогневий дроновий контроль усі ключові логістичні шляхи російських військ навколо тимчасово окупованого Донецька та Горлівки. У травні на Луганщині (у відповідь на заяви росіян про нібито повне захоплення Луганської області) аналогічну стратегію втілили бійці Третьої окремої штурмової бригади.
Крім того, українські військові та підрозділи розвідки віднедавна контролюють ключові логістичні артерії на окупованому півдні. Зокрема, під ураження потрапили траси Ростов-Маріуполь-Крим та Донецьк-Маріуполь.
У “бензоколонки” закінчилось паливо
Першими публічними результатами цих дій стали панічні “новини” з Криму: туристам не рекомендують користуватись цими маршрутами, бо можна натрапити на дрон чи ракету, а на півострові вже почалися проблеми з постачанням палива.
Спочатку місцева “влада” ввела обмеження на продаж 95-го бензину – на АЗС, де він був, почали відпускати не більше 20 літрів на людину за добу. Але знайти заправки з бензином – задача із “зірочкою”. “Голова Криму” анонсував появу інтерактивної мапи, яка має допомогти мешканцям окупованого півострова їх шукати, але “не вся інформація може бути розміщена в публічному полі”. Простими словами, паливо, якщо і буде, то тільки “для обраних”.
“Паливо – це “кров”. Немає палива, немає переміщення, немає вантажів. І ми розуміємо, що нестачею палива все не закінчиться”, – зазначає військовий експерт Іван Ступак.
На його думку, вже за кілька тижнів ситуація для росіян погіршиться ще більше, адже дефіцит пального відіб’ється на забезпеченні Криму та окупованих південних регіонів усім – від харчів до зброї.
“За різними оцінками, на півдні України (від Херсону до Маріуполя) перебувають 150-180 тисяч російських військових. Саме цей контингент почне відчувати найбільшу нестачу буквально всього – від палива до медикаментів. До кінця літа, якщо РФ не знайдуть шляху розв’язання ситуації, а ми наростимо удари, ми зможемо побачити дуже суттєве гальмування РФ на півдні. А, за оптимістичного сценарію, і на інших окупованих територіях”, – додає він.
На думку військового експерта Євгена Дикого, це означає, що “літній наступ”, фактично, стане для росіян останнім. І, дуже ймовірно, що Кремлю доведеться приймати “складне рішення”, як це, свого часу, було з Херсоном: “На Приазов’ї та в Криму ми не штурмуємо, нікого не десантуємо… Але ми знешкодили їхню логістику та ППО. Ми методично знищуємо там все, що нам треба знищити. І в цій ситуації суто політичне питання: чи вони готові просто звідти звалити?”.
Та чи означає це повернення до переговорів? Навряд.
Росія не хоче миру
Україна говорить про необхідність завершення війни регулярно, і це ні для кого не секрет. Приміром, днями очільник Офісу президента Кирило Буданов заявив: “Зараз є реальні ознаки того, що підґрунтя для припинення бойових дій вже існує”.
Розуміння того, що у Києва нарешті “з’явились карти”, є й у низки західних політиків. Вони вважають посилення “діпстрайків”, “мідлстраків” та перехоплення Україною ініціативи на фронті гарною можливістю для відновлення мирного треку.
Однак у Кремлі, схоже, не поділяють таку позицію. На тлі відверто провальної наступальної кампанії у травні, в Москві значно наростили кількість згадок про “дух Анкориджа” та вимоги до України вийти з Донбасу.
“Розмови про повернення до нормальних перемовин базуються на раціональному мисленні. Але з росіянами це не працює. Я вірю, що дехто з них, хто задіяний в переговорному треку, вже пропонують якісь більш-менш прийнятні речі. Але проблема в тому, що вони не ухвалюють рішення. Тому, про що б не домовились переговорні групи, якщо це не відповідає божевільній картині світу однієї конкретної людини, то всі ці домовленості нічого не варті”, – розповідає Іван Ступак.
Він звертає увагу, що, по-перше, навіть мапи фронту в Україні та РФ відрізняються. За даними аналітиків з Інституту вивчення війни, Путін регулярно отримує брехливі зведення. І це змушує його думати, що російські війська продовжують успішно наступати в Україні.
По-друге, проблемою є й особиста позиція кремлівського диктатора.
“Російські олігархи, чиновники розуміють, що війна пішла “не туди”. Економісти дають погані прогнози. Однак Путін – тупий силовик в найгіршому виконанні, яке лише можна собі уявити. Він звик віджимати і ділити. І в нього є дуже погана риса – йти на принцип. Такі люди принципово намагатимуться досягти своєї цілі, навіть якщо для цього треба буде покласти економіку, народ і найближче оточення”, – каже Ступак.
Євген Дикий наводить як приклад таку ситуацію: на зустрічі Володимира Путіна з представниками Центробанку РФ та міністром фінансів, йому доповіли, що продовження війни призведе до небезпечного збільшення дефіциту державного бюджету. У відповідь Путін віддав наказ скоротити всі витрати бюджету, крім військових.
“Тобто він наказав скорочувати те, що вже і так практично на нулі. І це – чудова відповідь на будь-яку розмову про готовність до перемовин. Так, у Росії є купа людей, які зацікавлені у переговорах. Але Путін не готовий”, – говорить військовий експерт.
“Продати” поразку як перемогу
Чи може щось змінити такий стан речей? На думку керівника аналітичного центру “Ділова столиця” Вадима Денисенка, Путін не може просто взяти і завершити війну: “Цього не зрозуміє ніхто в Росії – ні народ, ні еліти (навіть антивоєнні). Така зупинка означатиме, що Путін – неймовірний слабкий. А він не може собі це дозволити”.
За його словами, російський диктатор може погодитися на заморозку тільки під дуже вагомим зовнішнім тиском. І мова не про США, адже “у Трампа немає реалістичних важелів впливу на Путіна, які б змусили його закінчувати війну”.
“Цей тиск, виходячи з нинішніх ввідних, можуть зробити або Китай, або спільно Китай та США”, – вважає експерт.
З такою думкою погоджується політичний аналітик Ігар Тишкевич: “Якщо говорити про формат заморозки війни в Україні, то втручання Китаю та тиск на РФ можливі лише після створення нових переговорних рамок. Або якщо США офіційно (!) попросять Сі стати другим посередником”.
Обидва варіанти, за його словами, можуть почати реалізовуватись восени. І вагомим моментом старту може стати саміт США-КНР, запланований на кінець вересня.
При цьому, Путін, вочевидь, розуміє, що у Китаю є важелі тиску на РФ. Тому у Росії є, умовно, 3-4 місяці, щоб досягти якогось перелому у війні в Україні. Тому, на жаль, масовані комбіновані атаки на тилові міста, удари по цивільній інфраструктурі, намагання зламати українців через ІПСО – всі ці важелі росіяни будуть застосовувати у цей період часто.
“Але якщо у Путіна не вийде, то осінь буде багата на події, які ведуть до заморожування війни”, – вважає він.
І тут знову хочеться повернутись до тези, озвученої аналітиками DeepState: Україна не має просто чекати, Україні важливо не втрачати ініціативу. Якщо тенденції по створенню глобальних проблем для РФ в російському тилу збережуться, то Кремлю доведеться ухвалювати рішення.
Це може бути доволі прийнятний варіант: у разі, якщо Путін розіграє чергову “спецоперацію” та імітуватиме, що РФ “примусили до миру”. Переконати росіян у плюсах такого сценарію буде не важко, адже в Кремлі, за потреби, чудово вміють “перевзуватися” щодо своїх вимог. Не так давно головними були “денацифікація” та “демілітаризація” України, “Новоросія – від Луганська до Одеси”, але вони вже “загубились” на тлі заяв про “контроль над Донбасом”.
А може бути “останній ривок”: коли загнаний у кут щур спробує піти ва-банк, відкривши “другий фронт” із Білорусі.
Нікіта Шендеровський
