Нова очільниця дипломатичної місії Канади в Україні Тамара Мавіні в ексклюзивному інтерв’ю УНІАН розповіла про спільні проєкти Оттави та Києва, підтримку заради такого миру, яким його бачить Україна, а також, чи може Канада перейняти лідерство США в Європі.
Повну відеоверсію цього інтерв’ю дивіться за посиланням.
Пані Тамаро, ваші попередники, які працювали в Україні були етнічними українцями. Ви ж перервали цю, до певної міри, традицію: коли амбасадор Канади в Україні має українське коріння. Як, з огляду на це, вам працюється на новій посаді?
Перш за все, скажу: мені дуже приємно познайомитись з вами – представниками українських медіа. Це моя перша взаємодія з українськими засобами масової інформації.
Щодо вашого питання, я дуже вдячна всім своїм попередникам, які багато працювали для розвитку відносин Україна-Канада. Я продовжуватиму розвивати ці стосунки, оскільки вони зараз є одними з найважливіших для Канади. Тобто, розвиток партнерства і дружби між Канадою та Україною стає найважливішим моїм завданням. І, безперечно, я буду й далі опиратись на те, що зробили мої попередники.
Звісно, канадці українського походження мають особливу любов і віру в Україну. Але всі решта канадців також мають цю любов і віру. І також вважають ці стосунки дуже важливими. Тож сподіваюсь, що зможу показати: всі канадці відчувають певну спорідненість і дають свою підтримку для розвитку відносин між Канадою та Україною.
Отримуючи призначення на цю посаду, ви знали, що в Україні триває війна. Коли ви прибули в Київ, чи ваші очікування від небезпеки в нашій країні збіглися з реальністю? Чи були вони перебільшені, чи применшені?
Ви знаєте, я прибула в Україну з відкритим сприйняттям до того, що тут відбувається. Я знала наперед, що мені доведеться адаптуватися до мого нового оточення, як українці це роблять фактично кожного дня. Я знала, що мені доведеться швидко вчитися, щоб зрозуміти, що відбувається, щоб добре знати, що на мене чекає.
В нашому посольстві тут сильна команда. І також нас підтримує команда з Канади. Разом зі мною приїхали й інші колеги з Канади… Ми всі маємо чіткий мандат – поглиблювати стосунки з Україною і стратегічне партнерство. І ми всі маємо рішучість використати нашу енергію для того, щоб виконувати нашу роботу добре.
Поговорімо про вашу роботу протягом першого року цієї дипломатичної каденції, яка, фактично, почалась саме зараз. Що зміниться у підтримці України? Які конкретні практичні заходи ви будете втілювати, насамперед, у військовій підтримці?
За два тижні після того, як я прибула в Україну, мені пощастило знову відвідати Канаду для того, щоб бути учасницею візиту президента України Володимира Зеленського і його зустрічі з канадським прем’єр-міністром Марком Карні. Для дипломата це – чудовий спосіб розпочати свою роботу. Адже такий візит встановив дуже чітку “дорожню карту” для моєї праці. Мій прем’єр-міністр і президент Зеленський позначили напрямок, стратегічне партнерство і дипломатичну взаємодію.
Зараз ми працюємо над конкретними угодами щодо розвитку сторічного партнерства, про яке говорилося на цих зустрічах. Ми сподіваємось, що вже впродовж кількох тижнів вони будуть підписані. Мова йде про розвиток і просування наших відносин в сфері оборони, торгівлі, бізнесу. Йдеться про відбудову і відновлення у майбутньому. І окреме питання – питання відносин людини до людини. Мова про відносини між молоддю, культурні та інші такого плану зв’язки.
Думаю, що підтримка Канади і зобов’язання Канади перед Україною залишаються непохитними, і з кожним роком стають все міцнішими. Разом з тим, вони розвиваються і видозмінюються. Я бачу, що ми рухаємося до більш сучасного і всеохоплюючого партнерства.
Як обидва лідери вказали в декларації за результатами зустрічі, наші відносини повинні бути взаємовигідними. Якщо Канада допомагає Україні, то це також допомагає і Канаді. Якщо Україна допомагає Канаді, вона також допомагає і собі. Тобто, в нас мають бути ближчі зв’язки, зокрема, ближчі бізнесові зв’язки. І, коли закінчиться війна, також наші інвестиції у відбудову і відновлення.
Наші країни повинні зміцнюватися у співпраці. Як сказав наш прем’єр-міністр (і я також підтримую цю думку), канадські національні інтереси лежать тут, в Україні. І зараз ми намагатимемось робити все від нас залежне, щоб підтвердити цю думку.
Дозвольте конкретизувати. Зараз Україна дуже гостро потребує засобів ППО. Чи є в Канади технології, ті ж ракети РАС-2, а особливо РАС-3, якими ви могли б з нами поділитись? Адже ви бачите, що зараз ситуація із протидією сучасним ракетно-дроновим атакам критична, але деякі наші партнери, попри обіцянки, не поспішають ділитися з Україною такими потрібними боєприпасами. Чи, власне, в Канади є спроможність зробити це?
Це питання було важливою частиною обговорень між лідерами Канади та України. Ми зобов’язалися зробити це (ділитись боєприпасами, – УНІАН), наскільки це нам дозволять наші можливості.
Ми зробили значний внесок в програму JUMPSTART (Joint Ukraine Multinational Program – спеціальний оборонний механізм фінансування закупок американського озброєння для потреб Києва, – УНІАН), щоб передати перехоплювачі для протиповітряної оборони. Ми внесли 350 млн доларів для того, щоб підтримати передачу технологій в Україну. І зараз ми працюємо як над розширенням існуючих угод, так і над новими угодами, які дозволили б Україні розвивати своє власне виробництво і свої власні технології. Ми готові також надавати наші технології, нашу робочу силу і виробляти певне необхідне обладнання в Канаді, щоб Україна могла його використовувати.
Я щодня отримую дзвінки від канадського MilTech сектору, де всі дуже зацікавлені, щоб допомогти Україні втілювати інноваційні проекти й збільшувати можливості виробництва.
Ви згадали про післявоєнну відбудову України, про інвестиції. Європейські партнери-друзі України також говорять, мовляв, коли завершиться війна, то буде, знаєте, таке велике економічне зростання, будуть великі інвестиції. Однак, власне, спочатку треба закінчити війну (принаймні її гарячу фазу). Тож в цьому контексті у мене питання: що, на вашу думку, може стати гарантіями безпеки України? Адже, як ми пам’ятаємо, свого часу Україна відмовилась від ядерної зброї в обмін на те, що нам гарантували безпеку. Однак склалась парадоксальна ситуація: одна з країн-гарантів на нас напала, а інша – ухилилась від виконання гарантійних зобов’язань.
Знову ж таки, ми вважаємо це частиною канадських національних інтересів. Лише на минулому тижні Канада оприлюднила нашу власну стратегію безпеки. Нашим завданням є: чітко зрозуміти, побачити, як Канада і Україна можуть працювати разом, щоб зберегти мир і досягнути процвітання наших обох країн. Зараз вся наша праця спрямована на це.
Ми залучені до Коаліції охочих, ми консультуємося з НАТО та нашими європейськими партнерами, ми працюємо, щоб ці гарантії були якнайкращими і включали підтримку Збройних сил України, оборони України. Щоб забезпечити мир і процвітання, щоб його захистити, коли завершаться військові дії.
В Паризькій декларації у січні 2026 року, яка була прийнята за результатом зустрічі Коаліції охочих, було викладено кілька принципів, які стали для нас керівництвом до дії. Ми і далі їх підтримуємо і намагаємося втілити в життя. І сюди входить можливість розміщення міжнародних сил для того, щоб підтримувати мир, щоб вони були силою стримування.
Уявімо, що гаряча фаза війни завершується. Збройні сили України залишаються на своїх позиціях, російські окупанти на своїх, які є на той момент, протистояння заморожується… Чи готова Канада надіслати в Україну свої війська в рамках міжнародної місії, щоб вони стояли на лінії цього розмежування? І що буде далі, після “заморозки”: відновлення територіальної цілісності України дипломатичним шляхом, чи інший сценарій – поступове виснаження Росії, щоб у агресора закінчились гроші на війну і він змушений був забратись за межі захопленого з 2014 року?
Ми дали Україні знати, що Канада готова бути частиною міжнародних сил разом з нашими партнерами, які будуть виконувати цю миротворчу функцію. Наш прем’єр не виключає нашої участі.
Звичайно, що це залежить від результату переговорів, від того, які обставини Україна визначить як такі, що достатні для її розвитку, миру і процвітання. Важлива ціль, яку вона визначить. А ми будемо підтримувати цю ціль, візьмемо участь у відбудові і відновленні. Але ще раз кажу, це буде на основі тих потреб і цілей, які визначить Україна.
Зараз певні політики великих світових держав схиляють Україну до підписання мирної угоди за путінським сценарієм. І це при тому, що російська сторона, Путін, власне, ніяких умов цієї угоди не пропонує. Путін каже: “Віддайте мені всю Україну, а далі ми подивимося”. Яким є ваше ставлення до пропозиції укласти мир за сценарієм агресора? І взагалі, чи можливий тут якийсь компроміс – в тому сенсі, що Україна поступається двома, чи якимись областями, включно з Кримом, запроваджує російську мову, толерує російську церкву?
Взагалі-то це Україна і українці мають вирішувати, якими є їхні національні інтереси. Безперечно, ми сподіваємось на стійкий мир, який буде триматись поколіннями. Але цей мир має бути цілісним, він має відображати національні інтереси обох сторін, які проводять переговори про нього. Тобто, як ми кажемо, нічого не має бути вирішено для України без України.
Тому Україна має сама вирішити і висунути свої умови для цього миру. Це – надзвичайно важливо.
Розкажіть, будь ласка, які саме санкції проти Російської Федерації запровадила Канада? І, власне, чи поділяєте ви думку, що санкціями можна спонукати Росію до миру?
Канада застосувала санкції в різних сферах російської економіки, щоб чинити тиск на Російську Федерацію і щоб та закінчила війну. Ми зробили все, щоб скоротити будь-які зв’язки канадської економіки з російською. Забрали статус спеціальних тарифів в плані міжнародного торгівельного режиму, запровадили санкції проти окремих осіб, які активно сприяють цій війні. Ми заборонили ввезення російської нафти і газу, зробили все для того, щоб обмежити ціни на російську нафту, заборонили експорт різного обладнання для російської енергетичної сфери. Серед країн Великої сімки ми очолюємо роботу щодо обмеження “тіньового флоту” Росії і транспортування нафти. Ми вчинили інші дії для тиску на російську економіку… І так, ми вважаємо, що цей тиск стане одним з інструментів, який з часом приведе до мирного врегулювання.
Ми, власне, робимо це своєю ціллю.
А як ви ставитесь до того, щоб однією з санкцій стала заборона видачі росіянам туристичних, навчальних, робочих віз? Макроекономічні обмеження – це дуже добре, проте звичайні росіяни також підтримують війну і Путіна, та, водночас, безперешкодно мандрують до країн Заходу, зокрема і до вашої країни.
Канада зробила все можливе, щоб скласти список людей, які пов’язані з цією війною. І ми постійно працюємо з нашими міграційними службами і Україною, щоб санкції проти таких людей працювали.
А як щодо тотальної заборони в’їзду для громадян РФ як країни-агресора?
У нас діє система надання віз, яка, на нашу, думку є повністю цілісною і добросовісною. Тобто, ми дуже глибоко моніторимо, хто приїжджає на територію Канади, і хто там є. Але я не можу говорити про Європу і про Штати.
Чи може потрапити до Канади російський військовий?
Ви знаєте, я не є експертом з візових питань.
Ми знаємо, що заморожені російські активи – це колосальні суми. Проте Брюссель побоюється спрямовувати ці гроші на потреби України, побоюється реакції країни-агресора… Чи є якась частина закордонних російських активів під контролем Канади?
Канада була однією з тих країн, яка виступала за заморозку російських суверенних активів. І серед країн Великої сімки ми також підтримували цю ініціативу – позики для України, яка базується на тих заморожених активах. Наскільки мені відомо, деякі активи є в канадських доларах, але вони всі знаходяться в Європі, тому в нас немає можливості визначити, що там з ними відбувається.
Загалом в країнах Великої сімки і Австралії (бо ми співпрацюємо з Австралією з цього питання) були заморожені 285 млрд доларів. І ми продовжуємо підтримувати цю заморозку до того часу, доки Росія через ці активи не компенсує Україні завдану шкоду.
Ви маєте досвід роботи в Організації Об’єднаних Націй, і також працювали в структурах Європейського Союзу. На вашу думку, чи здатні міжнародні наддержавні організації ефективно захищати інші країни, зокрема Україну? Адже на нас напала країна-постійний члени Ради безпеки ООН.
Один чудовий канадський дипломат багато-багато років тому, здається, це було ще десь в 1970-х роках, сказав таку чудову фразу: “Якби у нас не було Організації Об’єднаних Націй, нам би варто було її винайти”. Так, можливо, зараз вона не функціонує, як слід. Але Канада завжди просувала ідею широкоформатної реформи, спрямованої в майбутнє Організації Об’єднаних Націй. Канада дуже віддана ідеї багатосторонності. І ми працюємо в ООН та інших міжнародних організаціях для того, щоб вони були ефективними.
Так, є виклики, є недоліки. Але я думаю, що це, власне, є основа політики прем’єр-міністра Карні. До певної міри, це є в нашій стратегії безпеки. І це називається “варіативна геометрія”. Цей термін використовується і в Європейському Союзі.
Ми будемо працювати в ООН, ми будемо користуватися принципом міжнародного права, ми будемо підтримувати багатосторонній порядок, але водночас ми будемо створювати і неформальні партнерства, якщо це буде допомагати Канаді. І ми будемо співпрацювати з усіма тими, хто розділяє наші цінності і точку зору.
В українців є побоювання, що в Європі до влади прийдуть ультраправі політики-друзі Москви, і підтримка Києва значно послабиться. Чи варто нам цього боятись також з боку Канади?
Дружба Канади з Україною є довготривалою і має дуже глибокий корені. Це щось таке, що властиво всім канадцям, це щось, що вони мають спільного. І частково ми про це вже говорили. Звісно, Канада – це демократія, і ми не можемо передбачити результатів виборів. Але зараз, у листопаді 2026 року, я не бачу, що могло б негативно вплинути на нашу дружбу.
Канада стала першою країною, яка визнала Україну в 1991 році. І це не було збігом, це не відбулося випадково. Це є свідченням того, як ми бачимо наші стосунки впродовж багатьох років. Понад мільйон канадців мають українське походження. Вони зробили величезний внесок і в культуру, і в суспільство, і в бізнес Канади. Українці є дослідниками, науковцями, інноваторами. Тобто, такий погляд на українців і Україну – це частина канадського світогляду.
Ми вже бачили достатньо багато інцидентів, коли російські дрони порушували повітряний простір країн НАТО. І водночас реакція на це на кшталт “це ще не напад”. Росія бачить це і провокує далі. Тож, на вашу думку, чи НАТО є зараз дієвою організацією, особливо, враховуючи досить пасивну роль локомотива НАТО – Сполучених Штатів? Чи не варто було би подумати про нові безпекові формати, враховуючи, що Канада посилює співпрацю з Європейським Союзом і навіть є розмови про те, що ваша країна може стати членом Європейського Союзу?
Канада не намагається стати членом Європейського Союзу. Ми намагаємося бути найближчими друзями. Настільки близькими, як це можливо з ЄС. І – так, ми збираємося розбудовувати наші безпекові і оборонні стосунки з Європейським Союзом, але поруч із НАТО. Ми хочемо адаптуватися і хочемо використовувати інноваційний підхід, але і хочемо використовувати існуючі гарантії для миру. Включно для миру в Україні.
Ми часто зустрічаємося з країнами-членами Альянсу для того, щоб проводити консультації. Намагаємося повністю інтегрувати наші можливості, щоб допомагати Україні і щоб надавати захист країнам-членам НАТО. Адже НАТО зараз працює для того, щоб зміцнити гарантії безпеки для своїх членів.
І Канада, і дуже багато країн-членів НАТО мобілізувалися і мобілізують всі свої ресурси, щоб підтримати Україну.
Канада продовжує працювати з партнерами, які теж готові працювати над спільними проєктами. Європейці винайшли концепцію національних інтересів і ми маємо з ними спільну ціль. Я дуже глибоко вірю, що ця спільна ціль – мир для України. Ми хочемо бачити Україну сильною, здатною самою вирішувати свою долю і бути ключовим партнером.
Я хотів би підняти тему полонених. Точніше, заручників Кремля – цивільних, яких Росія викрала з України і утримує в тюрмах. Зараз верифікованих заручників близько 2500, а разом із непідтвердженими агресором особами – близько 16 000. Таким заручником Кремля був і я. Чи може Канада взяти на себе посередництво по визволенню цивільних громадян України з російського полону?
Канада вже провела значну дипломатичну роботу для повернення дітей та військовополонених. Можливо, ви чули, у вересні поточного року ми провели в Канаді другу конференцію “Шлях до миру”. Над поверненням цивільних ми працюємо разом з Норвегією. Разом з Україною працюємо над поверненням військовополонених. І це – дуже складна праця.
Ми розуміємо, що існує дуже велика відмінність між тим, що Російська Федерація офіційно визнає, і тим, що ми вважаємо щодо кількості людей, які перебувають в російських тюрмах. Ми хочемо впевнитися і працюємо над тим, щоб умови, в яких утримуються люди, відповідали міжнародним стандартам. Також ми працюємо над питаннями відповідальності і компенсації, коли ці люди повернуться. Ми працюємо і над соціальною політикою, над питаннями реінтеграції – повернення людей до громад, повернення дітей до школи… Ми дуже багато працюємо саме з громадами і готові робити більше.
Також ми проводимо роботу щодо збільшення кількості країн, збільшення членів коаліції, яка бере цьому участь. Не дипломати часто вважають такі речі не корисними, але ми переконані: чим більше країн, тим більше залучених у проблему, у її вирішення. Кожна країна, всі дипломати приходять з різними навичками, різними знаннями, різними сітками знайомств і робочих контактів…
… В цьому плані хочу вас підтримати. Коли росіяни мене викрали, то перший рік в Україні вважали, що недоцільно розголошувати інформацію про це, що розголос “здорожчує” заручника. Але на практиці виявилось, що чим більший розголос, тим більший тиск на країну-терориста…
І так ми працюємо для повернення всіх.
На завершення: що б ви зараз хотіли сказати українцям, які живуть в очікуванні важких зимових випробувань?
Я дуже пишаюся тим, що я тут і що я роблю те, що я можу робити. Хочу передати підтримку Канади і запевнення, що ми будемо робити все, щоб залишатися добрим другом і партнером для України. Дякую. Слава Україні!
Героям слава!
