Суддя Віталій Українець
Голова Солом’янського районного суду Києва відомий одіозними рішеннями проти майданівців та на користь корупціонерів, а також – котеджем-”невидимкою” у передмісті столиці, що не потрапив у декларації. Чи вдасться йому отримати нову посаду – у Київському апеляційному суді – після нового скандалу із подвійним стягненням боргу з підприємця?
Брехня у деклараціях – не перешкода для кар’єри?
Переслідування учасників Євромайдану, “відмазування” підозрюваного у корупції сина міністра, зв’язки з Медведчуком і російською оборонкою, недекларування елітного будівництва під Києвом. Чи можна уявити, що людина з таким “послужним списком” вершить правосуддя в країні, яка п’ятий рік відбиває повномасштабну агресію та понад десятиліття проводить судові та антикорупційні реформи? І вершить правосуддя не будь-де, а очолюючи один із ключових столичних судів першої інстанції та поки що успішно претендуючи на “підвищення” – до Київської апеляційного суду?
Запитання, звісно ж, риторичне. Відповідь на нього – у пості Центру протидії корупції (ЦПК), опублікованому 20 жовтня, у якому йдеться про голову Солом’янського районного суду Києва Віталія Українця. Антикорупціонери повідомили: одіозний “суддя Майдану” нещодавно пройшов співбесіду у колегії №2 Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС), отримав високий бал і рухається далі у конкурсі на бажану посаду – судді столичної апеляції. Попри негативний висновок Громадської ради доброчесності (ГРД), його кандидатуру розгляне пленарний склад ВККС і, у разі схвалення, – передасть на затвердження Вищою радою правосуддя (ВРП), а та, своєю чергою, – на підпис президента.
“Тепер ключове питання: чи отримає Українець “зелене світло” вже від всього складу ВККС. Якщо так, то нехай суспільству пояснять, якими доказами усунуті сумніви. На кону – довіра до Київського апеляційного суду та конкурсної процедури, яка формує його склад”, – б’ють на сполох у ЦПК.
Нагадаємо, що раніше, у березні цього року, антикорупціонери оприлюднили резонансне розслідування, присвячене Віталію Українцю. У голови Солом’янського суду знайшли нерухомість у селі Старі Безрадичі під Києвом – 0,12 га землі, куплених у 2020 році за 130 тис. грн (приблизно $358 за сотку). На цій ділянці з 2021 року суддя будує елітний котедж. Вартість робіт експерти оцінили у $150 – $200 тис. – це значно більше, ніж задекларовані заощадження родини Віталія Українця за цей період. Крім того, суддя “забув” вказати коштовну недобудову у деклараціях за 2021 – 2025 роки, як того вимагає законодавство. Виправився лише після спілкування з журналістом ЦПК: похапцем вніс зміни до декларації за 2025 рік рівно через три години після телефонної розмови. Не все чисто і з покупкою самої земельної ділянки, ринкова вартість якої стартує від кількох тисяч доларів за сотку. Елітна земля у передмісті столиці, де будується суддя, фігурує у кримінальному провадженні Національної поліції №42025112340000284, у якому йдеться про її можливе захоплення у Козинського лісництва. Українець купив її у садового товариства “Друзі”, пов’язаного з Даніїлом Приваловим – сином покійного мера Харкова Геннадія Кернеса.
Котедж судді Віталія Українця в селі Старі Безрадичі під Києвом. Фото: ЦПК
За підсумками цього розслідування журналісти ЦПК ще у березні звернулися до Національного антикорупційного бюро (НАБУ), Національного агентства із запобігання корупції (НАЗК) та ВККС – з проханням надати цим фактам правову оцінку. Антикорупційні органи досі відмовчуються. Натомість, Вища кваліфкомісія суддів 2 вересня провела засідання, на якому вирішила провести перевірку декларацій доброчесності Віталія Українця за 2023 і 2024 роки, визначивши для цього термін у шість місяців. Разом з тим, як ми вже знаємо, призначення позачергової перевірки не завадило судді успішно просуватися у конкурсі на посаду в Київській апеляції, який проводить ВККС.
“Заплати двічі”: скандальне рішення у справі про борг
Чи можуть сумнівні оборудки і брехня в деклараціях поєднуватися зі справедливим, безстороннім і професійним виконанням обов’язків судді? Відповідь здається очевидною. Проте розглянемо детальніше саме професійну складову діяльності Віталія Українця – як саме він звик вершити правосуддя. Щоб далеко не йти – звернемося до однієї із нещодавніх справ, яку розглядав голова Солом’янського районного суду м. Києва. Вона закінчилася скаргою сторони відповідача до Вищої ради правосуддя (ВРП) із проханням притягнути суддю до дисциплінарної відповідальності: у заяві від 19 жовтня йдеться про те, що Віталій Українець грубо порушив процесуальні норми та ухвалив незаконне, безпідставне й необґрунтоване рішення.
Із самого вердикту від 21 вересня 2026 року дізнаємося обставини судового спору. Сторонами виступило двоє столичних підприємців, які 22 квітня 2024 року уклали договір позики: перший дав іншому в борг $443 665 – на 12 місяців під 18% річних. Зобов’язання забезпечувались передачею позичальником кредитору корпоративних прав у двох компаніях, до статутного капіталу яких входило 16 об’єктів нерухомості. Їхня вартість згідно зі звітами про оцінку складала $1195 тис. Було передбачено, що після погашення боргу Акт приймання – передачі частки у статутному капіталі автоматично анулюється і корпоративні права повернуться до позичальника.
Натомість, підприємець протермінував погашення позики і 3 червня 2025 року повернув тільки частину боргу – $200 тис. Проте за кілька днів до цього кредитор замінив директорів двох компаній, особисто їх очоливши та повністю усунувши позичальника від управління ними. Фактично, таким чином він сам погасив його борг, ще й зі значною переплатою. Попри це, у серпні кредитор звернувся до Солом’янського районного суду м. Києва з вимогою стягнути зі свого колишнього боржника ще $327,5 тис.: мовляв, компанії, що перейшли у його власність не вважаються поверненням позики, а отже – вона залишається непогашеною і позичальник має сплатити решту суми (крім $200 тис.) плюс відсотки, фінансову санкцію за протермінування та індексацію.
Поки тривав судовий процес, позивач встиг реалізувати 5 об’єктів нерухомості, що раніше належали його позичальнику. Їхня вартість цілком покрила “борг”, на наявності якого кредитор продовжував наполягати. Цей факт він підтвердив сам, відповідаючи на запитання під час засідання 11 травня 2026 року у паралельній справі, яку розглядав Господарський суд м. Києва. Здавалося б: таке визнання – залізобетонний доказ для сторони відповідача і тепер спір буде однозначно розв’язаний на його користь. Проте іншої думки був суддя Віталій Українець.
Служник Феміди банально проігнорував ключовий доказ у справі – протокол і відеозапис судового засідання 11 травня із “зізнанням” позивача. На слуханні 9 вересня 2026 року, коли суд досліджував докази, суддя Віталій Українець розглянув лише частину матеріалів, після чого… одразу перейшов до підсумкових дебатів. На прохання представника відповідача дослідити решту доказів – відповів відмовою. Під час розгляду справи суддя навмисно приховував важливі факти та перекручував їх. У підсумку: очікувано ухвалив рішення на користь позивача, ухваливши, що боржник мусить повторно заплатити кредитору $237 117 та 83 577 євро. У тексті рішення немає жодної згадки про ключовий доказ у справі – відео зізнання підприємця у фактичному погашенні боргу перед ним. Відсутнє і пояснення чому суддя вирішив взагалі не брати цей аргумент до уваги.
Такі дії є прямим порушенням Цивільного процесуального кодексу (зокрема, ст. 213 і 229), який зобов’язує суддю досліджувати всі докази безпосередньо під час судового слухання. Чи понесе він відповідальність за таке свавілля? Відповідь має надати Вища рада правосуддя.
Майдан і “рюкзаки”: історія безкарності
Згідно з даними на сайті ВРП, проти Віталія Українця раніше порушували як мінімум два дисциплінарних провадження – у 2018-му та 2019-му роках. В обох випадках все закінчувалося відмовою Вищої ради правосуддя притягувати суддю до відповідальності. У другому випадку покарати служника Феміди вимагала ВККС – за брехню у декларації доброчесності за 2016 рік, де Українець приховав свою причетність до переслідувань учасників Революції гідності. Так, 13 лютого 2014 року суддя Солом’янського районного суду м. Києва (на цій посаді Віталій Українець працює з 2007 року) наклав штраф на громадянина Олександра Якименка, якого міліція звинувачувала у русі “в автоколоні з символікою Євромайдану” під час акції біля президентської резиденції “Межигір’я” 29 грудня 2013 року. Згідно з висновками Громадської ради доброчесності, такі рішення у той час ухвалювалися за прямими вказівками з Адміністрації президента Януковича. Як “суддя Майдану” Віталій Українець мав би підпасти під дію закону “Про очищення влади” (більше відомий як “закон про люстрацію”), проте вийшов сухим із води – спочатку приховав цей факт у суддівській декларації, а потім – отримав за це індульгенцію від ВРП, а у 2019 році був переатестований Вищою кваліфкомісією суддів.
За кілька років до цього суддя Солом’янського районного суду “прославився” на всю країну, відпустивши сина тодішнього міністра внутрішніх справ Арсена Авакова Олександра, якого НАБУ підозрювала у розтраті 14 млн грн на закупівлях рюкзаків для Нацгвардії. 1 листопада 2017 року саме Віталій Українець відмовився брати Авакова-молодшого під арешт, як того вимагала прокуратура, натомість обравши як запобіжний захід особисте зобов’язання з носінням електронного браслета та здачею закордонного паспорту. Вже через два місяці суддя “по-тихому” не продовжив і ці обмеження для Авакова-молодшого.
Проте це – далеко не останній скандал за участі Віталія Українця. Як встановив згаданий Центр протидії корупції, його дружина Ольга Українець вже після початку повномасштабної війни як адвокатка захищає в судах інтереси компанії AGC Flat Glass Ukraine – “дочки” японського концерну AGC. До 2022 року українське підприємство активно співпрацювало зі своєю російською “сестрою” – AGC Flat Glass Klin, до активів якої належать “Клинский стекольный завод” і “Борский стекольный завод” – постачальники бронескла для бронетехніки армії РФ, що перебувають під міжнародними санкціями.
Історія Віталія Українця показує, до чого може призводити відсутність належної відповідальності в судовій системі. Служник Феміди уник покарання після Революції гідності 2014 року, був пробачений за одіозні рішення на користь корупціонерів і брехню в деклараціях. Натомість, очолив один із ключових столичних судів і тепер претендує на підвищення до апеляційної інстанції. Як тут не згадати відомий вислів: “Народжений повзати літати не може”? Хоча, як бачимо, у вітчизняній судовій системі навіть це правило іноді не працює.
Як наслідок – пан Українець продовжив чинити свавілля, прикриваючись суддівською мантією, що проявляється у “не гучних” справах, а кейсах, подібних до згаданого вище – де вирішуються долі звичайних людей, включаючи малих і середніх підприємців. Як бачимо, безкарність судді породжує несправедливість, яка, своєю чергою, посилює зневіру громадян у судовій системі.
Її подолання – відповідальність органів судового контролю – ВККС і ВРП. Перед ними стоїть важливе завдання – припинити покривати своїх, а почати захищати систему від тих, хто переходить межу.
