“Нарешті Трамп наш”, – подумали українці, після останніх заяв та постів американського лідера, де він вперше публічно повністю стає на сторону України, перестає “рівняти” агресора і жертву, та навіть більше – каже, що, за сприяння європейців, Україна зможе повернути “всі свої території і піти далі“, адже ЗС РФ це “паперовий тигр”.
Виглядає вже чи не як “Drang nach Osten 2.0″. Чого б не радіти? Проте головне питання – як довго така риторика протримається. Бо вже давно всі запримітили, що Трамп у більшості випадків підтримує думку того, з ким говорив останнім. Так, після розмови з Зеленським він став раптом “проукраїнським”, а після обійм з Путіним на Алясці – робив цілком проросійські заяви.
Тобто важливо те, чи підуть за словами реальні дії. Задля цього потрібно оцінити й інші його заяви. А ще – подивитися, як відреагували на цю раптову зміну позиції Вашингтону ті ж європейці, росіяни та самі українці.
То як відреагували європейці? Розгублено, але з надією (всі, крім Фіцо та, особливо, Орбана, для яких “розтяжка” між Путіним та Трампом перед виборами це просто нічне жахіття).
“Ми дуже позитивно ставимося до цього, тому що все це правильні речі. Так, ми повинні припинити купувати російські енергоресурси. Так, Україна повинна виграти війну… і всі інші заяви, які він зробив щодо України та Росії”, – заявила верховна представниця ЄС з питань закордонних справ і політики безпеки Кая Каллас. – Це були дуже сильні заяви, яких ми раніше не чули в такому форматі, тому дуже добре, що ми зараз на одній хвилі”.
На диво – дуже пасивно себе поводять британці. Вочевидь через те, що тепер вони, разом з німцями, “приречені” на лідерство у Європі практично “напередодні” війни з РФ на Балтиці. Ще є французи, але там знов політична криза, тому у Макрона “відпуска за власний кошт” щодо європейського лідерства. Їхнє місце поступово займають голландці, проте їхні можливості неспівставні.
А щодо військових загроз східному флангу НАТО, то західні ж ЗМІ (передусім скандинавські) вже описують вторгнення “орків” не як гіпотетичне, а все частіше як неминуче, на тлі майже щоденних повітряних провокацій та кібератак з боку Кремля.
Власне, ці “гібридні” провокативні атаки на Польщу, Естонію, спроби глушіння GPS європейських посадовців над Балтикою тощо, й стали, ймовірно, однією з причин зміни риторики Трампа. Бо ігнорувати це більше неможливо.
Потрібна підтримка хоча б на словах. Саме тому Трамп сказав те, що, на його думку, він мав сказати – заспокоїти східних та північних європейців, головним індикатором підтримки для яких вже традиційно є ставлення до України та українського спротиву.
Україна ж, звісно, теж офіційно підтримала цей настрій на Генасамблеї у Нью-Йорку (давно такої єдності ми не відчували), але й надто великого ентузіазму не було. Скоріше, теж прослідковувалася деяка, хоч і “на позитиві”, але розгубленість. Чому? Бо Трамп не сказав, що посилить допомогу, не надав ніякої конкретики щодо нових програм підтримки Україні та Європі, навіть не згадав про програми підтримки часів Байдена, за якими США так і не надали нам озброєння приблизно на 5 мільярдів доларів за президентськими повноваженнями (тобто для цього потрібен буквально один підпис Трампа).
Натомість американський президент фактично “переклав відповідальність”. Тепер Трамп каже, що доля України відтепер не у його руках, а у руках європейців та, умовного, “євроНАТО” (європейської частини альянсу), а він “вмиває руки” і готовий лише продавати їм зброю з націнкою у 10%.
Він по суті пробує взяти Україну і ЄС на “слабо”: “Ви казали, що здатні опиратися військовим шляхом й не готові на поступки в рамках мирних пропозицій Трампа? Ну-то доведіть “на землі”, що ви здатні зупинити РФ, а ми на цьому заробимо”, – ніби каже американський лідер. Втім, це вже дуже великий прогрес. Адже краще зовсім без посередника, ніж з таким, яким був Трамп на Алясці.
Постачання американської зброї за європейський рахунок (за рахунок російських “заморожених” активів у тому числі) та невтручання у наші справи – це, насправді, багато вартує для України.
На тлі звичного для Байдена “ручного керування” війною через постачання/затримку конкретних озброєнь ЗСУ.
Український контрнаступ на Півдні, наприклад. Білий дім тоді відверто саботував, надавши перші танки “під контрнаступ”, який відбувався навесні, лише восени. Теж саме було зі спробами українців вибити російську “нєфтянку” – Байден та Салліван одразу цю можливість нам “обрізали”. Проте, з іншого боку, експрезидент США надавав дійсно значну підтримку, без якої Україна тоді точно не встояла б.
Але зараз, без таких спроб маніпуляцій, вже у Києва “розв’язані руки” для ударів по РФ – але лише своїми засобами. Власне, а чим маніпулювати, якщо ти нічого не даєш? Не варто забувати, що сам Трамп ще на початку каденції спробував на нас впливати через обмеження постачання озброєнь, але це йому нічого не дало. Україна не посипалася, як він вважав, і не пішла на капітуляцію за російськими умовами.
Ті обмеження, насправді, діють і зараз – просто тепер європейцям дозволили озброєння купувати на комерційних засадах. А це означає, що реально Трампу майже немає чим тиснути на Україну, а зупинка експорту до Європи, яка є найбільшим покупцем американських озброєнь, то вже удар не по українцях чи європейцях, а по американцях – по американських виробниках, які є одними зі спонсорів самого Трампа та Республіканської партії. Не дарма сенатор Грем вже заявив, що це “переломний момент”, що підтримали багато інших американських політиків.
У тому числі й через це, а не лише з мотивів солідарності та справедливості, республіканці починали дедалі більше критикувати Трампа за слабкість перед “чарами” Путіна. Лише лінивий (або слабкий розумом) конгресмен не висловився на підтримку України, відновлення співпраці з ЄС, НАТО та навіть ООН.
Своїм виступом на Генасамблеї Трамп показує дуже важливу зміну у зовнішній політиці, яку можна назвати як “камбек з обмовками”, адже він все ще намагається хоча б частково “перепрошити” світ собі на користь.
Просто розуміє, що попередня спроба досягти мети “штурмом” не вдалася і потрібно діяти менш нахабно, а головне – разом з партнерами, а не наодинці.
Власне, пошук зовнішніх партнерів та внутрішні політичні протиріччя, на тлі загроз з боку РФ для Європи та фактичної неспроможності Кремля досягти своїх “цілей СВО”, й призвели до зміни риторики американського президента.
Цікаві також заяви росіян на цьому тлі. І вони, відверто, розгублені та у розпачі. Всі говорять, що це було якесь “тимчасове запаморочення”, і незабаром Трамп знов повернеться до старої платівки. Відомий “телеграмний радикал” Медведєв взагалі ледь не розридався зі словами “він не такий”, і все буцімто через те, що він у Нью-Йорку потрапив у якусь “бандерівську альтернативну реальність”.
“У цій (альтернативній) реальності давно та щасливо живуть попередники Трампа Обама та Байден. Але Трамп не такий! Не сумніваюся – він повернеться. Він завжди повертається”, – розгублено заявив дублер Путіна по президентський валізці з біотуалетом.
Інші російські посадовці, політики та блогери сходяться на тому, що Трамп це заявляв “не серйозно”, що це такий “тролинг” або просто “вплив Зеленського”. Тобто там дуже сподіваються, що це лише тимчасова історія, а не постійна. Адже “плану Б” в Кремля немає.
Власне, це і є план Б – досягнення своїх цілей політичним шляхом, а не воєнним, бо ЗС РФ виявилися нездатними досягти максимальних цілей Путіна.
Фактично, альтернативою є повернення до тієї риторики, яка була у Путіна за часів Байдена, бо останнім часом погрози були виключно на адресу Європи, а не США. Принаймні, на це “товсто” натякнув спікер “недоцаря” Пєсков.
“Йде війна. “СВО” – це одне, а те, що відбувається довкола нас – це війна. Зараз найбільщ гострий етап війни, і вона достатньо доленосна. Нам потрібно її виграти заради наших дітей, заради наших онуків, заради їх майбутнього”, – відповів Пєсков на питання щодо зміни риторики Трампа.
Виглядає так, ніби Кремль дає зрозуміти, що “виклик прийнято” і нагнітає. Тобто, обидві сторони йдуть шляхом ескалації і шукають собі союзників під новий раунд.
Що робити Україні? Максимально користуватися ситуацією.
Президент Зеленський вже саме зараз відкрив експорт зброї. Хоча поки що не зрозуміло, з якими обмеженнями та обсягами, але це ідеальний момент для такого рішення – адже Європа потребує більше зброї, а половина виробничих потужностей ОПК вже простоює. Нова ситуація дає нам більше переваг.
Нам варто бути проактивними і по зброї, і по санкціях, і по “поліруванню” російських НПЗ та нафтогазової інфраструктури. Нам розв’язали руки, і ми тепер можемо битися обома, хоч і не у паритеті з РФ. А істерика Кремля наочно показує, що росіяни поки не знають, що робити далі, щоб “перегорнути дошку”. Йти на подальшу ескалацію, як вони звикли робити, для них теж вкрай ризиковано. І гарних рішень не залишилося.
Якщо ми втримаємо удар, то ворог може не встояти.
за посиланням
