За першу половину березня Дональд Трамп оголосив про призупинення надання американської військової техніки та розвідданих Україні, а потім про відновлення постачання. Ці заяви порушили низку критичних для нашої держави питань: як воювати далі, якщо США знову поставлять на паузу постачання зброї та чи зможе українська військова техніка її замінити.
У контексті останніх новин постає ще одне не менше важливе питання — що ми маємо сьогодні покращити у виробництві української зброї, аби зменшити загрози від можливої втрати військової допомоги США для нашої армії та посилити власну обороноздатність.
Як є зараз
Після початку повномасштабного вторгнення в Україні фактично перезапустився приватний сектор оборонно-промислового комплексу. Сьогодні це — сотні українських бізнесів. Великі гравці на ринку з 2014 року, ще більша частина — з 2022-го виробляють різні типи дронів, боєприпаси, роботизовані системи та засоби РЕБ/РЕР, електроніку, навігацію, бронетехніку.
Попри важливу роль галузі в обороноздатності України і її спроможності воювати з більшим і сильнішим ворогом, бачення держави все ще не враховує частину важливих етапів життєвого циклу озброєння. Наявне регулювання сфери змушує державу рандомно гасити пожежі на різних етапах, а не вибудувати механізми для прогнозованого та ефективного виробництва й постачання армії озброєння.
Другий рік поспіль у січні-березні, місяцях які є критичними для стабільного постачання озброєння, знову є пауза із контрактуванням виробників. Сьогодні процес закупівель нагадує радше ситуацію, коли в уявленні держави приватний ринок озброєння — великий магазин, з полиць якого можна отримати тут і зараз будь-який зразок в бажаній кількості. Тоді як на практиці — це довгий процес з багатьма взаємозалежними етапами та перепонами на шляху.
Кожен зразок військової техніки має свій життєвий цикл — від ідеї й прототипування до модернізації й зняття з виробництва. Й на кожному кроці виробнику доводиться долати перешкоди, аби зразок не лишався ідеєю в голові інженера, а перетворювався на ефективну зброю в руках військових з необхідною екосистемою навколо нього.
Аби держава могла впевнено покладатися на спроможності власного ОПК, настав час змінити умови зі «всупереч» на «завдяки».
Від ідеї до модернізації
Технологічні Сили України запустили портал, який відображає життєвий цикл озброєння та військової техніки (ОВТ). Це — мапа проблем від галузі, з якими вона стикається на кожному етапі. Пропоную пройти кожним з них.
Переважну більшість техніки, не можна створити, виробити й купити сьогодні на завтра. Виняток — fpv-дрони, виробництво яких можна відносно швидко налагодити й масштабувати.
Все починається з ідеї. Сьогодні з виробниками не налагоджена комунікація про ефективність та пріоритетність військової техніки, тож останні змушені самостійно аналізувати потреби фронту та самостійно вирішувати, у які технології вкладатись. Без розуміння, чи держава ці технології купить. І це не лише бізнес-проблема: для армії це — ризик отримати зразки, які не відповідають реальним потребам і бойовим задачам.
Про такий випадок у вересні 2022 року розповідав Олексій Бабенко з Vyriy, коли ідеальний на полігоні дрон не працював ефективно на фронті. І лише зрозумівши нагальніший запит військових, компанія запропонувала потрібне рішення.
При розробці та виготовленні прототипу виробник теж сам на сам, без офіційної участі кінцевого користувача — військових. Тоді як залученість найефективніших підрозділів ЗСУ за модерації Міністерства оборони України на етапі обговорення ТЗ з виробниками допомогла б зробити продукт, що відповідає умовам фронту й потребам військ. Нерідко компанії створюють зразки за власні обігові кошти. Про ризики, які на себе беруть компанії, говорять, наприклад, учасники ТСУ “Атлон Авіа“.
Наразі усі витрати на запуск ліній та закупівлю відповідного обладнання зброярі покривають самостійно. Відсутність пільгових умов та додаткового фінансування гальмують налагодження масштабів виробництва, а відтак впливають на строки поставок у необхідних обсягах.
Без кодифікації чи прийняття на озброєння неможливе постачання за держзамовленням. І це ще один етап у життєвому циклі зброї. Такі процедури тривалі та подекуди непрозорі, а після успішних випробувань й високоризикових інвестицій немає гарантії закупівлі.
Подолати екватор, або Як поставити зброю армії
Налагодження серійного виробництва — це лише екватор і аж ніяк не фінішна пряма для зброї від виробника у руки військового. Запускає виробництво компанія також власним коштом без гарантій закупівлі такої техніки державою. Тоді як запуск виробництва на підставі довгострокових контрактів значно спростив би та прискорив цей процес.
Ще один етап, на якому існують нечіткі та непрозорі правила, — потрапляння у потребу. Це означає, що продукція обовʼязково має попит у війську і включена до переліку. Непрозорий процес формування потреби призводить до закупівлі не найоптимальніших рішень для фронту. А для виробників — до непрогнозованості попиту на свою продукцію.
Після шести етапів труднощів — контрактування. Між виробником і замовником укладається державний контракт на постачання оборонної продукції. Згадані на початку затримки у контрактуванні виробників ілюструють критичність ситуації. Навіть за умови позитивного сценарію й укладання контрактів з виробниками у березні, з огляду на тривалість виробничого циклу, частину техніки військові отримають не раніше осені. І це в ситуації, коли військова допомога США більше не перекриває затримки у постачанні української зброї.
Аби техніка допомагала військовим долати ворога, їх треба навчити нею воювати, а також обслуговувати. Сьогодні навчання та ремонт техніки не передбачені умовами державного контракту. І хоча виробники максимально зацікавлені, аби їхні зразки прослужили довше, компанії змушені це робити без компенсації від держави.
Налагоджений зворотний звʼязок від армії дозволив би швидше модернізовувати техніку під нові виклики на полі бою або ж навпаки — коригувати обсяги виробництва, знімати з експлуатації менш ефективні зразки та замінювати їх актуальними.
Фактично на кожному з цих десяти етапів у життєвому циклі зброї існують перепони й проблеми, неочевидні для держави. Проблеми не лише виробників. Дефіцит кожного зразка зброї відчувають військові.
