Чіткого покрокового плану припинення війни на сьогодні немає.
Перемовини щодо завершення війни між Росією і Україною це довгий і непростий процес, в ході якого ми не можемо погоджуватися на будь-який мир на шкоду інтересам України.
Про це сказав дипломат, міністр закордонних справ України (грудень 2007 – березень 2009 рік) Володимир Огризко в інтерв’ю УНІАН.
Чи може спецпредставник президента США Дональда Трампа з питань України та Росії Кіт Келлог вже 20 лютого, в разі його приїзду в Україні, запропонувати якийсь план завершення війни з Росією і як має реагувати Україна на пропозиції, які протирічатимуть її інтересам, щоб нас не звинуватили у зриві переговорів?
Я думаю, що ми повинні залишати поле для маневру і жодними чином не погоджуватися на будь-які пропозиції, які нам хтось нав’язує, якщо вони не відповідають нашим національним інтересам. Схоже на те, що цей план від США буде скоро запропонований, але він матиме дещо загальний характер і там не будуть прописані конкретні пункти .
Там, ймовірно, будуть напрямки для думання і певних обговорень по тих чи інших проблемах. але не те, що можна буде називати прописаними кроками, які приведуть до практичного результату вже завтра. Тому я би цього поставився спокійно. Мабуть це буде лише оголошення про те, що американська сторона запрошує обидві інші сторони висловитися на цю тему.
Зазвичай, у таких випадках, цей план певною мірою якщо й не узгоджений, то з ним ознайомлені і можуть по цих напрямках просуватися. Це не означає, що погоджено остаточно, що приймається. Це початок довгої дороги.
Ймовірно, що вже відбуваються контакти між сторонами. Зазвичай, вони не є публічними. А от що буде запропоновано, то це цікаво. Багато говорили про китайський, а також китайсько-бразильський план, але все це були не покрокові вирішення питання. Це розмови про все хороше проти всього поганого. Були гасла, мовляв, ми за припинення вогню. Добре. А як його припиняти? А які умови, гарантії, хто їх забезпечуватиме? Ці речі треба детально прописати, оскільки жодна зі сторін іншій не довіряє. В такій ситуації потрібно багато запобіжників, щоб чогось не сталося. Це колосальна робота.
І в даному випадку будуть просто окреслені певні орієнтири, які назвуть планом чи чим завгодно. Але вже далі буде рутинна практична робота. Коли закінчиться? Це тільки господу богу відомо.
Наскільки в нинішній ситуації, коли перевага на фронті не на користь Україні, Росія насправді готова йти на переговори?
Тут треба говорити не стільки про фронт, як про економічну ситуацію в Росії і про те, що там відчувають, що якщо вони зараз не закінчать війну, то їх економіка посипиться. А відносно того, що відбуватиметься на фронті, то ми вже мали гіркий досвід Мінських домовленостей. Тому без чітких і жорстких гарантій безпеки, без того, що на лінії розмежування будуть реальні сили, які не дадуть можливості для провокацій, то ці домовленості нічого не вартуватимуть.
Наскільки Трамп зацікавлений в тому, щоб справді припинити війну, а не просто на рік два було перемир’я навіть на невигідних умовах для України, а він отримав Нобелівську премію миру, а потім воєнні дії знову відновляться?
Це найголовніше питання на яке відповіді немає ні в кого. У нього формула – швидка угода. Але вона не обов’язково може бути гарною угодою для України. Тут нам не треба жодним чином поступатися і погоджуватися на те, що нам запропонували, мовляв інших варіантів немає. Йдеться про нашу національну безпеку, про зобов’язання США . Якби там не було, але ми віддали ядерну зброю не за “фантіки”, а за гарантії безпеки. Тому нам треба “проламувати” в прямому розумінні цього слова свою позицію.
Тут не треба кричати : “Все пропало”. Треба розуміти, що чим довше Росія буде у стані війни, то тим скоріше вона розвалиться.
Які мають бути так звані “червоні лінії” в перемовинах з Росією, від чого ми можемо відмовитися, а в чому не може бути поступок?
Я б ставив питання про те, які вимоги ми маємо висунути до Росії. Бо це не зовсім правильна логіка про наші поступки. Адже ми країна, яка потерпіла від агресії, але чомусь маємо чимось поступитися агресору. Ми повинні ставити питання, що Росія має відповзти за українські кордони, що вона має сплачувати за завдану Україні шкоду, має видати для суду воєнних злочинців. Росія не має великого запасу міцності – якщо санкції будуть посилюватися, українські удари по території РФ будуть продовжуватися, а інфраструктура знищуватися, тоді в Росії одна перспектива – розпад і розвал. Ми не повинні ні від чого відмовлятися, бо так хочеться Путіну. Бо це, вибачте, якийсь стан побитої вівці. Ми не такі.
Чи така жорстка позиція України буде сприйнята Трампом, якому потрібно якось свої виборчі обіцянки виконувати?
Ми повинні пояснювати, що в США є чіткі юридичні зобов’язання відносно гарантування української територіальної цілісності. Якщо президент США не читав Будапештський меморандум, то це зовсім не означає, що цього не можна зробити зараз – там чорним по білому написано, що США гарантують Україні територіальну цілісність та недоторканість наших кордонів. Які це гарантії, якщо частина території України окупована? Тому нам потрібно або дати можливість відвоювати цю територію, або давайте нам ядерну зброю назад. Тут треба ставити питання жорстко.
Келлог вже сказав, шанс того, що Україна отримає ядерну зброю назад “десь між малим і нульовим”. Тому з жорсткістю не дуже складається.
Якщо Трамп ставитиме питання про те, що він хоче припинення війни будь-якою ціною, тобто за рахунок України, то такий мир нам не підходить.
А щодо ядерної зброї, то в нас є всі необхідні умови для того, щоб щонайменше “брудна” ядерна зброя опинилася в українських руках. Це не те, чим зараз володіють США і Росія, але вона може бути стримуючим фактором. Там бісяться “за порєбріком”, але ми повинні думати про свою безпеку. Росії хочеться знищити Україну. Їй хочеться, а ми будемо від цього захищатися усіма можливими засобами, якщо питання вступу України в НАТО зійдуть з порядку денного. А які в нас залишаються варіанти? Здаватися?
Перемовини це взагалі складна штука, довга. У кого нервова система сильніша, то той в кінцевому рахунку і переможе.
То в 2025 році Україні “не світить” завершення війни?
Нам може “світити” хіба якесь перемир’я. Але яким воно буде, то на сьогодні більше питань, а ніж відповідей. Перемир’я без гарантій, це не вирішення проблеми. Ми вже це бачили. Тому перед тим як воно настане, треба вирішити багато питань, зокрема, щодо розміщення іноземних контингентів на території України. Яких контингентів, на якій основі, з яким мандатом? Хто забезпечуватиме перебування, хто платитиме. А що робити, якщо Росія почне обстріл? На все це зараз немає жодної відповіді. Як ми сьогодні можемо припиняти бойові дії, знаючи, що завтра під будь-яким приводом Росія їх знову відновить?
Тема проведення виборів, зокрема, президентських в Україні можливо вже навіть в цьому році, чи може це стати вимогою на перемовинах?
Це може бути побажанням, що було б добре провести. То ми і скажемо, що звичайно, ми їх проведемо, але спочатку нам треба гарантії безпеки. А як ми можемо провести демократичні вибори? В нас до 8 мільйонів громадян України зараз за кордоном, частина наших громадян на окупованих територіях, військові на лінії фронту. Треба розуміти, що це все “хотєлки”, на які треба дивитися досить спокійно.
довідка
Володимир Огризко
дипломат, міністр закордонних справ України (грудень 2007 – березень 2009 рік)
Володимир Огризко – український дипломат та міністр закордонних справ України, який був на посаді з грудня 2007 до березня 2009. Також Надзвичайний і повноважний посол України (1996).
У 1978 році закінчив Київський державний університет ім. Шевченка. Спеціаліст з міжнародних відносин, референт-перекладач з німецької мови. Кандидат історичних наук, володіє німецькою та англійською мовами.
