Україна вступає в епоху тотальної бідності. Ні, це не та бідність, яка була 100 років тому, коли одне пальто на всю родину. Це нова українська бідність. Коли й в ресторани ходять, але обирають найдешевші та замовляють менше. І в супермаркетах куплять, але по акціях та знижках. І машини мають, але економлять на паливі чи мийках. Коли не купляють новорічних ялинок, бо дорого (помітили, як їх мало викидають?). Новий український бідний може мати власне житло та три пальта, але витрачає майже весь заробіток на їжу. Бідними можуть бути й дрібні підприємці, які давно працюють в нуль і закривають вже того ФОПа.
Збільшується відстань між багатими та бідними. З’явився клас нових українських багатих, і часто це зовсім не підприємці. Гроші вони витрачають досить стандартно: нерухомість, нові авто, прикраси. І тому кількість продажів нових авто у 2024 зросла на 13%.
Передвісники тотальної бідності були помітні ще півроку тому. Я спостерігала, як зменшується частота відвідуваності в ресторанах, як люди активно реагують на акції, а без акцій купляти перестають. Як багато покупців там, де низькі ціни, чи продається всякий дешевий непотріб. Як все більше людей купляють найдешевшу піцу та шаурму.
Звісно, є ще невеликий прошарок середнього класу. Але лише в деяких містах, і він бовтається між звичним способом життя та можливістю цей спосіб підтримувати. Тотальна бідність — це ланцюжок, який зв’язує між собою багатьох українців. Хтось не отримує зарплату чи звичний грант, і не витратить ці гроші на одяг, кафе, крафтове мило. Ну і покотиться бідність в різні боки, чіпляючи за собою реальний сектор.
Висновків не роблю. Але найближче майбутнє готує багато неприємних сюрпризів.
