Демонструвати успіхи там, де їх немає, – вже звична поведінка для представників США, зокрема в російсько-українському треку. Як і тиснути там, де легше, а не там, де треба. УНІАН розбирався, чому “значний прогрес” в переговорах варто сприймати критично.
Після в прямому сенсі запального літа, який Україна влаштувала, зокрема, російським НПЗ, Кремль повернувся до теми тристоронніх мирних переговорів (у форматі Україна-Росія-США), які, попередньо, можуть початись у жовтні. Спецпосланці США Стів Віткофф та Джаред Кушнер, які на початку вересня вкотре відвідали Москву і – вперше з початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну – Київ, вже назвали це “значним прогресом”. Натомість в Україні зазначають, що відновлення переговорів за посередництва США не означає припинення вогню (і зовсім не через “небажання Києва”).
Диспозиція сторін
Нова хвиля заяв про переговори в російсько-українській війні розпочалась із чергової активності США. Білий дім, який на початку 2026 року, фактично, відмовився від ідеї припинити “конфлікт” Москви і Києва, повернувся до старих тез про “безглузду й нескінченну війну”, яку необхідно припинити, та про “прогрес у врегулюванні”. Це й не дивно, зважаючи на наближення проміжних виборів у США, на яких американці визначатимуть, в яких межах Дональд Трамп діятиме останні два роки своєї другої президентської каденції (на кону – контроль у Палаті представників і Сенаті).
До листопада, коли відбуватиметься голосування, лічені тижні. Громадяни США все більше виказують невдоволення політикою Трампа (а це впливає на сприйняття Республіканської партії). Тож Трампу дуже потрібні успішні кейси. Один з таких – потенційна “мирна” угода в російсько-українській війні.
“Трампу все одно, що буде після завершення його президентства. Йому потрібна “Нобелівська премія миру”…”, – нагадує політолог-міжнародник Максим Ялі.
Отже, саме в цьому контексті варто дивитись на заяви президента США і щодо “вини” України у зростанні світових цін на дизельне пальне у світі через удари по Росії, і щодо того, що Київ і Москва домовились не бити по об’єктах енергетики один одного.
Останнє, до речі, стало сюрпризом і для Кремля, і для Банкової. Але – так чи інакше – Трампу довелось підіграти.
Вже кілька місяців Україна системно виносить російські склади та НПЗ (після вдалого полювання на російський Чорноморський флот) і немає жодних передумов припиняти. Тому президент України Володимир Зеленський, у відповідь на заяву Трампа, уточнив: формальної домовленості про “енергетичне перемир’я” поки що немає. Але у разі, якщо українська енергетика, критична інфраструктура та експорт продовольства перестануть бути “воєнними” цілями Кремля, Україна готова зробити свій крок – і знизити інтенсивність ударів по російському тилу.
В Росії, на словах, начебто також підтримують таку ідею. Але висувають низку умов. І вони – традиційно для Москви – нереальні для виконання. Адже мова не лише про призупинення атак, мова ще й про скасування західних санкцій (зокрема для відновлення судноплавства) та навіть повернення російського газу на європейський ринок.
Така позиція Кремля, можливо, долала Трампу рішучості у підписання закону Грема про “пекельні” санкції (документ передбачає санкції проти вищого керівництва Росії, російських олігархів та членів їхніх сімей, компаній банківського та енергетичного секторів, суден “тіньового флоту” РФ, а також покупців російської нафти та газу).
Та, по-перше, це зовсім не означає їх швидкого застосування. По-друге, Україні також буде непросто. І перші проблемні моменти можна буде спостерігати вже сьогодні – президент України Володимир Зеленський зустрінеться з президентом США Дональдом Трампом у кулуарах Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку.
Тиск “на слабшого”?
Напередодні цієї зустрічі американські медіа в один голос заявляють: Трамп, найімовірніше, тиснутиме на Зеленського. Зокрема, висловить своє невдоволення ударами по російських НПЗ: мовляв, ці удари поглиблюють глобальний дефіцит дизельного палива та призводять до різкого зростання цін на паливо.
“Росія, на жаль, втратила контроль над своєю дизельною промисловістю через війну з Україною. Значна кількість їхніх дизельних нафтопереробних заводів була підірвана і, принаймні тимчасово, виведена з експлуатації… Ця абсурдна та нескінченна війна з Україною має бути припинена. Увесь світ страждає, оскільки щомісяця гине 25 000 людей, переважно солдатів. Який сором”, – цитує Трампа The Guardian.
Водночас, як зазначає генерал-майор Служби безпеки України Віктор Ягун, в “енергетичному перемир’ї” для України існує пастка асиметричного “перемир’я”.
Річ у тім, що для України російська енергетична інфраструктура – один із небагатьох об’єктів, через ураження яких Київ здатний системно переносити економічну ціну війни на територію РФ. А для Росії українська енергосистема – інструмент тиску на цивільне населення, промисловість і здатність держави пережити зиму.
“Тому реальний мораторій на удари має сенс лише тоді, коли існують чітко визначений перелік об’єктів, симетричні зобов’язання, незалежний механізм фіксації порушень і зрозумілі наслідки за їх недотримання. Інакше пауза може просто дати одній зі сторін час на відновлення пошкодженої інфраструктури”, – вважає він.
З такою думкою погоджується експерт з питань вивчення Росії, політичний аналітик Ігар Тишкевич: “Оскільки не визначено ні географії, ні переліку “критичної” інфраструктури, Кремль зіграє на цьому. Тобто, спробує виставити вимоги. Наприклад, якщо перемир’я на морі, то включно з Азовським. Обмін НПЗ на ТЕС, але не погоджуючись зарахувати залізницю до “критичної”. Або систему водопостачання та водоочищення… Одним словом, пропонуватиме “нерівний обмін”, подаючи це “драфтом” мирних угод. Якщо з української сторони не буде свого переліку “критичності” на території РФ (тобто, по яких об’єктах готові не бити), то російський перелік стане єдиним і базовим для обговорення”.
Російські забаганки не мають меж
Паралельно Росія збільшує кількість ударів по Україні, аби представити ситуацію для Вашингтона так, ніби Київ перебуває у слабкій позиції і у нього “немає карт”. Це, за словами українського нардепа Єгора Чернєва, намагання переконати Білий дім посилювати тиск на Україну і підштовхувати її до переговорів, адже, мовляв, вона і так програє.
І “лягає” це на підготований ґрунт. Джаред Кушнер, один із спецпредставників Трампа у розв’язанні російсько-українського “конфлікту”, після візиту в Кремль публічно озвучив: Путін окреслив лінію, до якої хоче, щоб Україна відійшла (здебільшого на Донбасі), і “якби Україна хотіла відійти до цієї лінії, решту угоди ми, очевидно, вже розробили й погодили, зараз Україна цього не хоче”.
“Кушнер, фактично, описав, як угода виглядає з того боку столу, де сидить посередник… Виходить, що “решта угоди” – гарантії безпеки, механізми деконфліктації, “угода про процвітання” – розроблена й погоджена без жодної територіальної поступки з боку Москви. Тобто, за девʼять місяців човникової дипломатії посередник домовився з обома сторонами про все, крім того, чого хоче Кремль, а те, чого хоче Кремль, записав як умову, що залежить від Києва. Лінія російська, гарантії американські, рішення українське”, – звертає увагу політолог Ігор Петренко.
За його словами, за таких умов той, хто каже “ні”, автоматично стає тим, хто “не хоче миру”. І тому головне питання звучить не “чи хоче Україна?”. Воно звучить так: що посередник запише в угоду, коли лінія на карті не зійдеться з лінією, яку йому намалювали в Москві – нову лінію чи старе “Україна не хоче”?
Своєю чергою, Віктор Ягун нагадує, що Москва вимагає територіальних поступок на Донбасі, включно з районами, які вона сама не контролює, тоді як Україна відмовляється добровільно віддавати ці території. Тому зараз, за його словами, відбувається фаза силового формування майбутньої переговорної позиції.
“Україна намагається покращити становище на фронті, бити по російській воєнній економіці та демонструвати, що продовження війни має для Москви дедалі вищу ціну. Росія, своєю чергою, намагається зруйнувати українську енергетику, транспорт, економічну стійкість і підійти до зими з максимально можливим важелем тиску. США намагаються одночасно просувати переговори, стримувати світові ціни на паливо і зберігати економічний тиск на Росію. Європа дедалі більше змушена брати на себе відповідальність за ППО, боєприпаси, фінансування та безпеку східного флангу”, – перераховує він.
Перспективи “вікна можливостей”
З огляду на все це, існують великі сумніви як щодо “енергетичного перемир’я”, так і щодо можливостей підготувати ширшу рамку для потенційної мирної угоди.
“Навіть якщо якась “енергетична угода” буде досягнута, протримається вона не довше, ніж “припинення вогню” з Іраном. Чому? Для Кремля дуже важливо послабити переговорну позицію України щодо ключового питання – формату заморозки війни. Тож удари відновляться. А у зриві “перемир’я” Москва спробує звинуватити Київ”, – зазначає політичний експерт Ігар Тишкевич.
На думку політолога-міжнародника Максима Ялі, Путін буде дотримуватись старої й перевіреної стратегії – перечекати: “Він уже перечекав Байдена, Трамп фактично призупинив пряму економічну та військову підтримку Україні та тисне вже півтора роки на Зеленського, а не на Путіна, щоб саме Україна погодилася на умови Кремля, при цьому не даючи жодних гарантій безпеки Україні… Тому моя думка, що “вікно можливостей” для переговорів може навіть не відкритися не лише наступної весни, а й восени”.
“Америка слабка, як ніколи, а російській нафті немає альтернативи. При закладених у російському бюджеті 59 доларах Urals торгується завдяки генію Трампа за 110 доларів – і це не межа. Вибори до Держдуми провели без “сучка і задоринки” – повна контрольованість і покірність російських населенців підтверджена, путінські “союзники” почали свій переможний марш із перемоги AfD по Європі, реактивні дрони “успішні” в українському тилу, а балістиці немає чим відповісти пропорційним. Наближається, врешті-решт, зима – улюблений маніячний путінський період…”, – перераховує “карти” росіян політтехнолог Андрій Демартіно.
Тож, за його словами, якщо ця спроба покінчити з N-ою війною зі списку Трампа завершиться традиційно, найбільш ймовірний варіант розвитку подій – це неможливість будь-якого дипломатичного врегулювання. Тобто, все буде вирішуватись на полі бою. І ситуація перейде у стан заморозки за однієї з умов. Або взаємне виснаження і затухання активностей. Або одна зі сторін зламає спротив іншої і продиктує умови “ганебного миру”.
Тетяна Урбанська
