Лінива травнева середа. Ранок. Престижний район – передмістя Мадрида. Біля однієї з найелітніших шкіл іспанської столиці лунають постріли: кілька осіб відкрили вогонь по чоловіку в автівці Mercedes. За даними іспанських ЗМІ з посиланням на очевидців та правоохоронців, прозвучало щонайменше п’ять пострілів. Три кулі влучили в голову та тулуб чоловіка. І одна з них (як кажуть, в потилицю) точно стала смертельною…
Українці, маючи купу проблем, пов’язаних з війною проти Росії, навряд помітили б цю історію, якби не постать загиблого – Андрій Портнов. Людина для України, направду, непересічна. Тож не зайвим буде згадати його і злим, і нетихим словом.
В українську політику талановитого луганського юриста, який з кінця 90-х допомагав “правильним людям” проводити рейдерські захоплення майна, витягла Юлія Тимошенко. Спочатку Портнов очолював юридичний відділ фракційного штабу партії її імені, потрапивши в парламент, увійшов до комітету з питань правосуддя, згодом став заступником глави фракції БЮТ…
Його парламентська робота полягала в тому, щоб, використовуючи інструменти законотворця, створювати й використовувати законодавчі лазівки, потрібні для підігрівання політичних амбіцій Тимошенко. Звідси і спільні законопроєкти БЮТ та Партії регіонів, які послаблювали владу президента Ющенка. Звідси робота над “газовою угодою”, підписаною Тимошенко з Путіним – фактично, газовою капітуляцією України (з невигідними для нас умовами і цінами), яка дозволила російському “Газпрому” врятуватись від мільярдних позовів від європейців за непоставлений газ…
Та на цьому шкода від діяльності Портнова не закінчилась.
Ексклюзивність його постаті в тому, що в українській політиці ні до, ні після нього ніхто не спромігся хакнути цілу країну й перетворити її на диктатуру менше, ніж за п’ять років.
Унікальність Портнова – в умінні майстерно жонглювати правом. Відверто, в цьому рівних йому просто не було.
Отже, кинувши Тимошенко після її поразки на президентських виборах-2010, Портнов пішов працювати на її візаві – Віктора Януковича. Причому, одразу на посаду заступника глави Адміністрації президента, а пізніше – радника (саме цей звив його кар’єри зараз згадують найбільше). А паралельно почалась робота над судовою реформою, наслідки якої українці відчувають досі. Мова і про формування лояльного суддівського корпусу, і про новий Кримінально-процесуальний кодекс, і про “закони 16 січня”…
Коли у 2014-му Портнов, слідом за своїм шефом Януковичем, виїхав у Росію й оселився у Підмосков’ї, здавалося, що більше в Україну йому шляху немає. Але не так сталося, як гадалося. В РФ, певно, було повно своїх “радників” і “реформаторів”, тож Портнов з родиною знайшов прихисток у Австрії – у Відні. Але мости ні з РФ, ні з Україною, звісно, не спалив.
Після перемоги Володимира Зеленського на президентських виборах, Портнов повернувся, через ручні суди поновився на деяких посадах, і навіть довів, що з 2014-го нікуди не тікав, а проживав на території України. Абсурд? Так. Але Печерський районний суд Києва не побачив ніяких невідповідностей…
До широкомасштабного російського вторгнення Портнов підтримував тісні зв’язки з російськими високопосадовцями, отримував вказівки з Кремля і перешкоджав зусиллям по формуванню міжнародної підтримки України. Ба більше, не криючись, збирав картотеку на українських журналістів, активістів та політиків для проходження ними “фільтраційних таборів”.
Тож не дивно, що сьогодні десятки людей з цих списків радо відкоркують пляшку вина.
…Причетність до масових вбивств активістів на Майдані у 2014-му, погрози народним депутатам і генеральному прокурору, привласнення коштів кількох столичних університетів та частини “чорної каси” АП, зловживання владою, тиск на журналістів, державна зрада… Це – далеко не повний перелік розслідувань, які проводились проти Андрія Портнова, але (як не дивно) не дійшли логічного фіналу. Навпаки, будь-які нападки на нього уміло відбивали “ручні” судді на усіх щаблях судової гілки влади.
Але, нарешті, Портнов постане перед судом, який не можна купити.
за посиланням
