Зустріч президентів США та України пройшла під акомпанемент надпотужної критики американськими ЗМІ зустрічі на Алясці. Власне, цей фон став чи не головною причиною того, що Трамп вирішив трохи пригальмувати із бліц-кригом. Схоже, найгірший сценарій, за якого, в разі нашої відмови віддавати Донбас, нам могли б припинити продаж зброї, відкинуто. Як мінімум, відкладено на довший період. А головний здобуток зустрічі у Вашингтоні – це вимальовування певних контурів майбутньої угоди про безпеку.
Росіянам точно не вдалося добитися головного: вони не змогли зірвати переговори руками українців. І тут, між іншим, головна заслуга американської преси, яка виступила єдиним фронтом (від демократичних до протрампівських медіа) проти всього того, що відбулося на Алясці. Нам не треба перебільшувати роль українського питання у внутрішній політиці США. Але це явно було холодним душем для Трампа.
Зустріч Зеленський-Путін досі під питанням, попри слова Трампа.
Від Росії ми маємо поки лише заяву Ушакова, що рівень зустрічей Україна-Росія може бути піднято. Для Путіна зустріч із Зеленським означатиме те, що одних з головних “козирів”, який він витягав, як факір з рукава в потрібний момент – теза про нелегітимність Зеленського – буде обнулена.
Стратегія Путіна буде, схоже, та сама, що й раніше – лестити Трампу, тягнути час. На Алясці він виграв найголовніше: можливість вести переговори без припинення вогню. Грати в цю гру безкінечно неможливо, але грати в неї ще певний період часу він зможе без будь-яких проблем. Це – головний негативний наслідок Аляски, який був “підтверджений” зустріччю у Вашингтоні.
На цьому тлі, напевне, варто звернути увагу, що початкова стратегія Трампа по проведенню бліц-кригу стає все менш актуальною.
Виглядає так, що він на деякий час може погодитися на сповільнення темпів.
Ми часто помилково думаємо, що він мислить категорією Нобелівської премії. Але премія – це вишенька на торті для задоволення власного его.
Вибори набагато важливіші за нобелівку (а вибори почнуться в жовтні-2025 і закінчаться аж в листопаді 2026 року).
Поки не до кінця зрозуміла заява Рубіо про те, що гарантами безпеки можуть бути країни з інших континентів. Вона може бути цікавою виключно в тому випадку, якщо її трактувати в тому плані, що до безпекових гарантій залучається Китай (нагадаю, що росіяни про це заявили після Аляски). Якщо це так, то питання нашої війни може стати частиною переговорів США-Китай, а американці, де-факто, погоджуються на те, що Росія може стати таким собі “посередником” в певних аспектах стосунків Вашингтона та Пекіна (перш за все, це стосується північного морського шляху та освоєння Арктики).
Повертаючись до можливої зустрічі Зеленський-Путін варто відзначити, що вона має дуже малі шанси на результат, бо саме на ній будуть обговорюватися території.
Без зовнішнього тиску це питання неможливо розв’язати в двосторонньому порядку. Ця зустріч важлива, бо Україна, схоже, може окреслити ідею розмежування по лінії фронту, а питання миру в очах всього світу залежатиме від Путіна особисто. Водночас, поки все виглядає так, що навіть якщо ця зустріч відбудеться, вона взагалі не передбачатиме мир, як мінімум, в короткостроковій перспективі.
На мою думку, найбільш ймовірний сценарій – це мирні угоди, які зʼявляться в контексті перемовин Вашингтон – Пекін. І вони можуть зʼявитися не раніше кінця цього року (більш реалістичний сценарій – весна-зима 2026).
за посиланням
