Сьогодні президент США Дональд Трамп реально показав слабкість. Так, я не хотів би це визнавати, але думаю, після детального опису ситуації, ви будете притримуватися такої саме песимістичної точки зору.
Розкладемо ситуацію в умовах анонімності. Є дві держави з ядерною зброєю – умовні А і Б. А підтримує малу країну, на яку напала Б. І от та мала країна дає країні Б такого тягла, що аж світ здригнувся. Відповідно, Б незадоволена, майже в істериці, і прямо під час телефонного дзвінка її лідер не стримується і погрожує лідеру країни А, що розплата неминуча і що він вдарить по тій малій країні.
Тобто фактично прямим текстом каже: “Слухай, я твого союзника в порошок зітру! Так і знай!”.
Яку реакцію ми очікуємо? Звісно, різку і рішучу.
Мінімум – самий мінімум – це недвозначно послати лідера країни Б куди подалі, заступитися за союзника хоч словом, а далі вже розбиратися. Та навіть простого “зупинись” було б відносно достатньо.
Нормальна ж реакція – підготовка до агресії, приведення в бойову готовність (або загроза такого приведення), показові і дуже нахабні тренувальні маневри – коротше, та вся класична зовнішня політика, яку ми пам’ятаємо і любимо з Берлінських криз 1960-х, псевдо-розрядки 1970-х та суворо рейганізму 1980-х з його тотальною війною проти комунізму.
А що ми отримуємо насправді? Тут уже без прикриття імен – Трамп послухав погрози Путіна, Трамп повідомив про них пресу… І – все. От, просто все!
Ні заперечення, ні погроз, ні спроби стримати – нічого! Навіть якщо це було в розмові – на що ми можемо тільки сподіватися – цього немає в публічному просторі, цього немає в комунікації Білого Дому, Державного департаменту, Пентагону, посольств США, взагалі ніде! Тобто, це не “проспали удар”, це не “проблема перекладу” – це прямо таки слабкість. Вислухати, що твій союзник чи партнер отримає сильний удар, під час нього загинуть невинні люди, і при цьому змовчати і публічно дозволити агресору (!) піти безкарним – це і є слабкість.
На жаль, Трамп показує себе слабким. Тому зараз і Сі варто сказати йому, що “Тайвань отримує удар у відповідь за свої гріхи”, й Ірану варто сказати, що “ок, зараз тоді Ізраїль отримує удар ядеркою за свої погрози і операції”, і КНДР може пожалітися на вибори в Південній Кореї та запланувати удар…
А чому ні? Можна ж. Ніхто і слова кривого поперек не скаже.
за посиланням
