Син українського президента-революціонера веде мажорний спосіб життя. Найвпливовіша політична партія спускає десятки мільйонів доларів на підкуп та піар. Країни Євросоюзу заплющують очі на тіньовий російський флот, що перевалює нафту у їхніх берегів…
З нагоди 25-річного ювілею УП продовжує цикл матеріалів, у яких ми згадуємо наші найцікавіші та найрезонансніші журналістські розслідування. Вони відбувалися за різних президентів та складів парламенту, за різних економічних та безпекових умов, але всі були важливими для суспільства.
Леонід Амчук, 2005 рік.
Реклама:
“Знаєте, чому в Україні не проводять конкурс дітей-мажорів? Тому що чемпіон відомий наперед. І звати його Андрій Вікторович Ющенко, це старший син президента України”.
Так починається історія про 19-річного третьокурсника Інституту міжнародних відносин, який їздить на автівці, ціна якого дорівнює 25-річній зарплаті його батька, ходить з телефоном Vertu, що коштує як малолітражний автомобіль, та може дозволити собі шампанське вартістю у 10 середніх заробітних плат.
Стаття УП про Андрія Ющенка, що веде мажорський спосіб життя та з легкістю порушує правила дорожнього руху, викликала великий резонанс та дала першу помітну тріщину в ідеалізованому сприйнятті суспільством його батька – вождя революції.
А друга тріщина зʼявилася після першої пресконференції президента, що відбулася після скандальної статті. Позиція родини Ющенків була така: коштовний телефон Андрію подарував його друг, а машина, на якій його помітили журналісти, йому не належить. Проте замість переконливих пояснень Віктор Ющенко назвав журналіста УП кілером та зізнався, що рекомендував синові: “Підніми з ресторану рахунок. Скільки вас сиділо чоловік, що ви їли, що ви пили? Перед мордою того журналіста постав той рахунок, а потім піди в суд!“
Пізніше Ющенко вибачиться за те, що образив журналіста, а зацікавленість медіа рідними політиків та чиновників, їхніми статками та поведінкою, стане звичною справою.
Сергій Лещенко, Антон Марчук, Севгіль Мусаєва, 2016 рік.
66 мільйонів доларів – щонайменше стільки Партія регіонів витратила “на партійні потреби” менш ніж за півроку 2012-го. Детальна документація цих витрат, так звана “амбарна книга” ПР потрапила в розпорядження Української правди і вразила уяву журналістів.
У цьому зошиті – прізвища колишніх та чинних депутатів, екс-міністрів, членів ЦВК, топменеджерів телеканалів, керівників соціологічних служб та політтехнологів. Статті витрат різноманітні: від мільйонів доларів на піар партії в медіа до авансу в $67 000 за годинник.
“Амбарна книга” стала промовистим свідченням кланово-олігархічної моделі влади, що сформувалася в Україні за ці роки.
Михайло Ткач, 2024 рік.
Наприкінці 2024 року Українська правда вирушила до Румунії та Болгарії, щоб показати, наскільки бутафорськими є санкції цивілізованого світу проти Росії на третій рік повномасштабного вторгнення. Йдеться про обмеження, які стосуються однієї з ключових складових російської економіки – експорту нафти.
Десятки танкерів тіньового флоту перевозять “чорне золото” з Росії до країн Європейського Союзу. Схема проста: танкер під прапором третьої країни завантажується нафтою в російському порту, прямує до берегів однієї з країн ЄС і просто в морі робить перевалку свого вантажу на місцеве судно.
УП прослідкувала за трьома танкерами, що вийшли з порту в Новоросійську, і за допомогою дрона змогла зафільмувати те, чого влада європейських країн воліла не помічати: як неподалік від берегу російська нафта перекачується з одного танкеру на інший.
Через три місяці після цього розслідування ЄС ухвалив 16-й пакет санкцій проти Росії. Частина нових обмежень була спрямована проти російського тіньового флоту.
***
Хочете ще більше важливих розслідувань від “Української правди”? Підтримайте незалежну журналістику – долучайтеся до Клубу УП.
До речі, за щорічну підписку від 2500 гривень ви отримаєте фірмову футболку з новим дизайном і легендарною фразою Михайла Ткача: “Якщо ви і ми, то це всіх”.
Приєднуйтеся до Клубу УП і розкажіть про нього друзям. Ваша підтримка – безцінна!
